Vyskupas Panaretas aukojo Dieviškąją Liturgiją Šv. Andriejaus ukrainiečių bendruomenėje

Sekmadienį prieš Pasaulinio Garbingojo ir Gyvybę teikiančio Kryžiaus Išaukštinimo šventę Jo Ekscelencija Tamiso vyskupas Panaretas aukojo Dieviškąją Liturgiją Šv. Andriejaus šventovės ukrainiečių bendruomenėje. Kartu su vyskupu tarnavo kun. Jeremijas Jurčenko, o gausus tikinčiųjų būrys maldingai dalyvavo Šventojoje Eucharistijoje.

Pamoksle Jo Ekscelencija kalbėjo apie Dievo meilę, apsireiškiančią Kristaus Kryžiuje ir tampančią paguodos bei vilties šaltiniu išbandymų ir žmogiškosios kančios akivaizdoje, ypač pabrėždamas Garbingojo Kryžiaus reikšmę kiekvieno krikščionio gyvenime ir būtinybę išlikti tvirtiems tikėjime bei viltyje Kristumi.

Dieviškosios Liturgijos pabaigoje Jo Ekscelencija perdavė ukrainiečių bendruomenės vaikams ir šeimoms Jo Šventenybės Visuotinio Patriarcho Baltramiejaus tėviškus linkėjimus ir palaiminimą naujų mokslo metų proga, linkėdamas visiems mokiniams sėkmės moksluose, sveikatos ir visokios Dievo palaimos.

Žemiau skelbiame pamokslo tekstą:

Sekmadienis prieš Garbingojo Kryžiaus Išaukštinimą

Brangūs mano broliai ir seserys,

šiandien, likus vienai dienai iki didžiosios Garbingojo Kryžiaus Išaukštinimo šventės, Kristus mums sako vienus gražiausių visos Evangelijos žodžių: „Dievas taip pamilo pasaulį…“ Taip stipriai Dievas pamilo pasaulį. Ir šiandien, ypač čia, būdamas tarp jūsų, norėčiau trumpam apsistoti ties šiais žodžiais.

Daugelis iš jūsų kryžių pažįstate ne tik kaip šventovėje esantį simbolį. Jūs žinote, ką reiškia nešti kryžių savo gyvenime. Žinote, ką reiškia nerimauti dėl toli esančių žmonių, laukti skambučio ar žinutės, turėti mylimų žmonių Ukrainoje ir kasdien galvoti, ar jiems viskas gerai.

Kai kurie iš jūsų žinote, ką reiškia palikti savo namus ir išsiskirti su mylimais žmonėmis. Kai kurie galbūt nešiojatės netektis, apie kurias nelengva kalbėti. Ir visi savo širdyse nešiojatės savo tėvynę. Todėl šiandien nenoriu kalbėti apie Kryžių vien teoriškai. Noriu jums pasakyti labai paprastą dalyką: Kristus žino jūsų kryžių. Ir dar daugiau: Kristus yra ant kryžiaus kartu su jumis.

Mūsų Dievas nėra Dievas, kuris iš tolo stebi žmonių skausmą. Jis mums ne tik sako: „Būkite kantrūs.“ Jis pats ateina į žmogaus skausmą. Jis pažįsta neteisybę, apleistumą ir ašaras. Jis žino, ką reiškia motinai matyti kenčiant savo vaiką. Jis pažįsta net mirtį.

Todėl žmogui, kuris stovi prieš Nukryžiuotąjį ir verkia, nereikia daug aiškinti. Kristus supranta. Galbūt kartais, tarp visko, kas vyksta, kyla ir klausimas: „Mano Dieve, kur Tu?“ Toks klausimas nėra keistas. Jį ant Kryžiaus sušuko net pats Kristus: „Mano Dieve, mano Dieve, kodėl mane apleidai?“ Todėl Kristus nebijo nei mūsų klausimų, nei mūsų ašarų.

Jis prašo mūsų vieno – neprarasti vilties. Nes mums, krikščionims, Kryžius nėra pabaiga. Po Golgotos ateina Prisikėlimas. Ir tai šiandien yra mūsų viltis bei mūsų malda už Ukrainą: kad ateitų taika, liautųsi skausmas, žmonės grįžtų į savo namus, šeimos vėl susijungtų, vaikai galėtų augti be baimės, žaizdos užgytų, o Dievas suteiktų stiprybės tiems, kurie šiandien jau pavargo tikėtis.

Tačiau kaip jūsų vyskupas noriu pasakyti dar kai ką. Čia jūs nesate vieni. Bažnyčia yra jūsų namai. Galbūt šiandien esate toli nuo savo tėvynės, tačiau Bažnyčioje nesate svetimi ir svečiai. Esame viena šeima. Ir kai netrukus visi artinsimės prie tos pačios Šventosios Taurės, ten nebebus „savų“ ir „svetimų“. Bus tik to paties Dievo vaikai – žmonės, kurie gali kalbėti skirtingomis kalbomis ir turėti skirtingas istorijas, bet priima tą patį Kristų.

Todėl noriu, kad žinotumėte: jūsų džiaugsmas yra mūsų džiaugsmas, o jūsų skausmas – ir mūsų skausmas. Ir malda už Ukrainą nėra tik jūsų malda. Tai ir mūsų malda.

Rytoj, kai Bažnyčia iškels Garbingąjį Kryžių, visi pažvelkime į Kristų ir prisiminkime: Kryžius nesako, kad skausmas yra geras. Kryžius sako, kad net didžiausiame skausme Dievas žmogaus neapleidžia.

Todėl šiandien, brangieji, saugokite širdyje Evangelijos žodžius: „Dievas taip pamilo pasaulį…“ Taip stipriai Jis pamilo pasaulį. Taip stipriai Jis myli Ukrainą. Taip stipriai Jis myli jūsų šeimas. Taip stipriai Jis myli tuos, kurie yra toli. Taip stipriai Jis myli ir kiekvieną iš jūsų.

Todėl, kad ir koks sunkus būtų kryžius, neleisime nevilčiai tarti paskutinio žodžio. Nes krikščioniui paskutinis žodis priklauso ne Kryžiui. Jis priklauso Prisikėlimui.

Ir tebūna šiandien mūsų malda viena:
Viešpatie, saugok Ukrainą.
Paguosk gedinčius.
Apsaugok tuos, kuriems gresia pavojus.
Vėl suvienyk šeimas.
Dovanok taiką jos žmonėms.
Ir neleisk mums niekada prarasti vilties.

Amen.

Bishop Panaretos celebrated the Divine Liturgy in the Ukrainian Community of St Andrew

On the Sunday before the Universal Exaltation of the Precious and Life-giving Cross, His Grace Bishop Panaretos of Tamisos celebrated the Divine Liturgy in the Ukrainian Community of the Church of St Andrew. Fr Jeremiah Yurchenko concelebrated with His Grace, while a large number of faithful prayerfully participated in the Holy Eucharist.

In his sermon, His Grace spoke about the love of God revealed in the Cross of Christ, which becomes a source of consolation and hope amid trials and human suffering, placing particular emphasis on the significance of the Precious Cross in the life of every Christian and on the need to remain steadfast in our faith and hope in Christ.

At the end of the Divine Liturgy, His Grace conveyed to the children and families of the Ukrainian Community the paternal wishes and blessing of His All-Holiness our Ecumenical Patriarch Bartholomew for the new school year, wishing all pupils good progress, health and every blessing from God.

We publish the text of the sermon below:

Sunday before the Exaltation of the Precious Cross

My beloved brothers and sisters,

today, one day before the great feast of the Exaltation of the Precious Cross, Christ speaks to us one of the most beautiful phrases in the whole Gospel: “For God so loved the world…” God loved the world so much. And today, especially here among you, I would like us to dwell for a moment on these words.

Many of you know the cross not only as a symbol found inside the church. You know what it means to carry a cross in your life. You know what it means to worry about people who are far away, to wait for a phone call or a message, to have people you love in Ukraine and to wonder every day whether they are safe.

Some of you know what it means to leave your home and to be separated from people you love. Some of you may carry losses that are not easy to speak about. And all of you carry your homeland in your hearts. That is why today I do not want to speak to you about the Cross only in theory. I want to tell you something very simple: Christ knows your cross. And even more: Christ is on the cross with you.

Our God is not a God who looks at human suffering from a distance. He does not simply tell us, “Be patient.” He Himself enters into human pain. He knows injustice, abandonment and tears. He knows what it means for a mother to watch her child suffer. He even knows death.

And so, when a person stands before the Crucified Christ and weeps, there is no need to explain very much. Christ understands. At times, amid everything that is happening, the question may arise: “My God, where are You?” There is nothing strange about this question. Christ Himself cried out on the Cross: “My God, My God, why have You forsaken Me?” And so Christ is not afraid of our questions or our tears.

What He asks of us is not to lose hope. For us Christians, the Cross is not the end. After Golgotha comes the Resurrection. And this today is our hope and our prayer for Ukraine: that peace may come, that the suffering may cease, that people may return to their homes, that families may be reunited, that children may grow up without fear, that wounds may be healed, and that God may give strength to those who today have grown tired of hoping.

But I also want to tell you something else, as your Bishop. You are not alone here. The Church is your home. You may today be far from your homeland, but within the Church you are not strangers and guests. We are one family. And when, in a little while, we all approach the same Holy Chalice, there is no “ours” and “stranger” there. There are only children of the same God – people who may speak different languages and have different stories, but who receive the same Christ.

Therefore I want you to know that your joy is our joy, and your pain is also our pain. And prayer for Ukraine is not only your prayer. It is our prayer too.

Tomorrow, when the Church lifts up the Precious Cross, let us all look to Christ and remember: the Cross does not say that suffering is good. The Cross says that even in the greatest suffering God does not abandon the human person.

And so today, my beloved, keep in your hearts the words of the Gospel: “For God so loved the world…” He loved the world so much. He loves Ukraine so much. He loves your families so much. He loves those who are far away so much. And He loves each one of you so much.

Therefore, however heavy the cross may be, we will not allow despair to have the last word. For the Christian, the last word does not belong to the Cross. It belongs to the Resurrection.

And let our prayer today be one:
Lord, protect Ukraine.
Comfort those who mourn.
Protect those who are in danger.
Reunite families.
Grant peace to her people.
And never let us lose our hope.

Amen.

Την Κυριακή προ της Παγκοσμίου Υψώσεως του Τιμίου και Ζωοποιού Σταυρού

Την Κυριακή προ της Παγκοσμίου Υψώσεως του Τιμίου και Ζωοποιού Σταυρού, ο Θεοφιλέστατος Επίσκοπος Ταμισού κ. Πανάρετος τέλεσε τη Θεία Λειτουργία στην Ουκρανική Κοινότητα του Ιερού Ναού Αγίου Ανδρέου.

Συλλειτούργησε μετά του Θεοφιλεστάτου ο π. Ιερεμίας Γιουρτσένκο, ενώ πλήθος πιστών συμμετείχε με κατάνυξη στη Θεία Ευχαριστία.

Κατά το κήρυγμά του, ο Θεοφιλέστατος αναφέρθηκε στην αγάπη του Θεού, η οποία φανερώνεται στον Σταυρό του Χριστού και γίνεται πηγή παρηγοριάς και ελπίδας μέσα στις δοκιμασίες και τον ανθρώπινο πόνο, τονίζοντας ιδιαίτερα τη σημασία του Τιμίου Σταυρού στη ζωή του κάθε χριστιανού και την ανάγκη να παραμένουμε σταθεροί στην πίστη και την ελπίδα μας στον Χριστό.

Στο τέλος της Θείας Λειτουργίας, ο Θεοφιλέστατος μετέφερε προς τα παιδιά και τις οικογένειες της Ουκρανικής Κοινότητας τις πατρικές ευχές και την ευλογία του Παναγιωτάτου Οικουμενικού Πατριάρχου μας κ.κ. Βαρθολομαίου για τη νέα σχολική χρονιά, ευχόμενος σε όλους τους μαθητές καλή πρόοδο, υγεία και κάθε ευλογία Θεού.

Παραθέτουμε κατωτέρω το κείμενο του κηρύγματος:

Κυριακή προ της Υψώσεως του Τιμίου Σταυρού

Αγαπητοί μου αδελφοί και αδελφές,

σήμερα, μία ημέρα πριν από τη μεγάλη εορτή της Υψώσεως του Τιμίου Σταυρού, ο Χριστός μάς λέει μία από τις ωραιότερες φράσεις ολόκληρου του Ευαγγελίου:

«Οὕτως γὰρ ἠγάπησεν ὁ Θεὸς τὸν κόσμον…»

Τόσο πολύ αγάπησε ο Θεός τον κόσμο.

Και σήμερα, ιδιαίτερα εδώ, ανάμεσά σας, θα ήθελα να μείνουμε λίγο σε αυτές τις λέξεις.

Γιατί πολλοί από εσάς γνωρίζετε τον σταυρό όχι μόνο ως σύμβολο που υπάρχει μέσα στον ναό.

Γνωρίζετε τι σημαίνει να κουβαλά κανείς σταυρό στη ζωή του.

Γνωρίζετε τι σημαίνει να ανησυχείς για ανθρώπους που βρίσκονται μακριά.

Να περιμένεις ένα τηλεφώνημα ή ένα μήνυμα.

Να έχεις ανθρώπους που αγαπάς στην Ουκρανία και να σκέφτεσαι καθημερινά αν είναι καλά.

Κάποιοι γνωρίζετε τι σημαίνει να αφήνεις το σπίτι σου.

Κάποιοι γνωρίζετε τι σημαίνει να αποχωρίζεσαι ανθρώπους που αγαπάς.

Κάποιοι ίσως κουβαλάτε απώλειες για τις οποίες δεν μιλάτε εύκολα.

Και όλοι κουβαλάτε μέσα στην καρδιά σας την πατρίδα σας.

Γι’ αυτό σήμερα δεν θέλω να σας μιλήσω θεωρητικά για τον Σταυρό.

Θέλω να σας πω κάτι πολύ απλό:

Ο Χριστός γνωρίζει τον σταυρό σας.

Και ακόμη περισσότερο:

Ο Χριστός βρίσκεται επάνω στον σταυρό μαζί σας.

Ο Θεός μας δεν είναι ένας Θεός που κοιτάζει από μακριά τον πόνο των ανθρώπων.

Δεν μας λέει απλώς: «Κάντε υπομονή».

Έρχεται ο ίδιος μέσα στον ανθρώπινο πόνο.

Γνωρίζει την αδικία.

Γνωρίζει την εγκατάλειψη.

Γνωρίζει τα δάκρυα.

Γνωρίζει τι σημαίνει μία μητέρα να βλέπει το παιδί της να υποφέρει.

Γνωρίζει ακόμη και τον θάνατο.

Και γι’ αυτό, όταν ένας άνθρωπος στέκεται μπροστά στον Εσταυρωμένο και κλαίει, δεν χρειάζεται να εξηγήσει πολλά.

Ο Χριστός καταλαβαίνει.

Ίσως κάποιες φορές, μέσα σε όλα όσα συμβαίνουν, να γεννιέται και το ερώτημα:

«Θεέ μου, πού είσαι;»

Δεν είναι παράξενο αυτό το ερώτημα.

Το φώναξε ακόμη και ο ίδιος ο Χριστός επάνω στον Σταυρό:

«Θεέ μου, Θεέ μου, ἱνατί με ἐγκατέλιπες;»

Γι’ αυτό ο Χριστός δεν φοβάται ούτε τις ερωτήσεις μας ούτε τα δάκρυά μας.

Αυτό που μας ζητά είναι να μη χάσουμε την ελπίδα.

Γιατί ο Σταυρός για εμάς τους χριστιανούς δεν είναι το τέλος.

Μετά τον Γολγοθά έρχεται η Ανάσταση.

Και αυτή είναι σήμερα η ελπίδα μας και η προσευχή μας και για την Ουκρανία:

να έρθει η ειρήνη.

Να σταματήσει ο πόνος.

Να επιστρέψουν οι άνθρωποι στα σπίτια τους.

Να ξανασμίξουν οικογένειες.

Να μπορέσουν τα παιδιά να μεγαλώσουν χωρίς φόβο.

Να επουλωθούν οι πληγές.

Και να δώσει ο Θεός δύναμη σε εκείνους που σήμερα κουράστηκαν να ελπίζουν.

Αλλά θέλω να σας πω και κάτι ακόμη, ως Επίσκοπός σας.

Εδώ δεν είστε μόνοι.

Η Εκκλησία είναι το σπίτι σας.

Μπορεί σήμερα να βρίσκεστε μακριά από την πατρίδα σας, αλλά μέσα στην Εκκλησία δεν είστε ξένοι και φιλοξενούμενοι.

Είμαστε μία οικογένεια.

Και όταν σε λίγο πλησιάσουμε όλοι στο ίδιο Άγιο Ποτήριο, εκεί δεν υπάρχει «δικός μας» και «ξένος».

Υπάρχουν μόνο παιδιά του ίδιου Θεού.

Άνθρωποι που μπορεί να μιλούν διαφορετικές γλώσσες και να έχουν διαφορετικές ιστορίες, αλλά κοινωνούν τον ίδιο Χριστό.

Γι’ αυτό και θέλω να γνωρίζετε ότι η χαρά σας είναι χαρά μας και ο πόνος σας είναι και δικός μας πόνος.

Και η προσευχή για την Ουκρανία δεν είναι μόνο δική σας προσευχή.

Είναι και δική μας προσευχή.

Αύριο, όταν η Εκκλησία θα υψώσει τον Τίμιο Σταυρό, ας κοιτάξουμε όλοι τον Χριστό και ας θυμηθούμε:

Ο Σταυρός δεν λέει ότι ο πόνος είναι καλός.

Ο Σταυρός λέει ότι ακόμη και μέσα στον μεγαλύτερο πόνο ο Θεός δεν εγκαταλείπει τον άνθρωπο.

Και γι’ αυτό σήμερα, αγαπητοί μου, κρατήστε μέσα στην καρδιά σας τα λόγια του Ευαγγελίου:

«Τόσο πολύ αγάπησε ο Θεός τον κόσμο…»

Τόσο πολύ αγάπησε τον κόσμο.

Τόσο πολύ αγαπά την Ουκρανία.

Τόσο πολύ αγαπά τις οικογένειές σας.

Τόσο πολύ αγαπά εκείνους που βρίσκονται μακριά.

Τόσο πολύ αγαπά και τον καθένα από εσάς.

Και γι’ αυτό, όσο βαρύς κι αν είναι ο σταυρός, δεν θα επιτρέψουμε στην απελπισία να έχει τον τελευταίο λόγο.

Γιατί για τον χριστιανό ο τελευταίος λόγος δεν ανήκει στον Σταυρό.

Ανήκει στην Ανάσταση.

Και η προσευχή μας σήμερα ας είναι μία:

Κύριε, φύλαξε την Ουκρανία.

Παρηγόρησε όσους πενθούν.

Προστάτευσε όσους κινδυνεύουν.

Ένωσε ξανά τις οικογένειες.

Χάρισε ειρήνη στον λαό της.

Και μη μας αφήσεις ποτέ να χάσουμε την ελπίδα μας.

Αμήν.

Єпископ Панарет звершив Божественну літургію в українській громаді храму святого Андрія

У неділю перед Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворчого Хреста Його Преосвященство єпископ Тамісський Панарет звершив Божественну літургію в українській громаді храму святого Андрія. Його Преосвященству співслужив о. Єремія Юрченко, а численні віряни з молитвою взяли участь у Святій Євхаристії.

У своїй проповіді Його Преосвященство говорив про любов Божу, яка являється у Хресті Христовому і стає джерелом утіхи та надії серед випробувань і людського страждання, особливо наголошуючи на значенні Чесного Хреста в житті кожного християнина та на необхідності залишатися стійкими у вірі й надії на Христа.

Наприкінці Божественної літургії Його Преосвященство передав дітям і родинам української громади батьківські побажання та благословення Його Всесвятості нашого Вселенського Патріарха Варфоломія з нагоди нового навчального року, побажавши всім учням успіхів у навчанні, здоров’я та всякого Божого благословення.

Нижче подаємо текст проповіді:

Неділя перед Воздвиженням Чесного Хреста

Дорогі мої брати і сестри,

сьогодні, за один день до великого свята Воздвиження Чесного Хреста, Христос промовляє до нас одні з найпрекрасніших слів у всьому Євангелії: «Бо так Бог полюбив світ…» Так сильно Бог полюбив світ. І сьогодні, особливо тут, серед вас, я хотів би трохи зупинитися на цих словах.

Багато хто з вас знає хрест не лише як символ, що знаходиться у храмі. Ви знаєте, що означає нести хрест у своєму житті. Ви знаєте, що означає хвилюватися за людей, які далеко, чекати телефонного дзвінка чи повідомлення, мати рідних і близьких в Україні та щодня думати, чи все з ними добре.

Дехто з вас знає, що означає залишити свій дім і розлучитися з людьми, яких любиш. Дехто, можливо, носить у собі втрати, про які нелегко говорити. І всі ви носите свою батьківщину у серці. Тому сьогодні я не хочу говорити з вами про Хрест лише теоретично. Я хочу сказати вам щось дуже просте: Христос знає ваш хрест. І навіть більше: Христос перебуває на хресті разом із вами.

Наш Бог — не Бог, Який здалеку дивиться на людський біль. Він не просто каже нам: «Терпіть». Він Сам входить у людський біль. Він знає несправедливість, покинутість і сльози. Він знає, що означає для матері бачити, як страждає її дитина. Він знає навіть смерть.

Тому, коли людина стоїть перед Розп’ятим і плаче, їй не потрібно багато пояснювати. Христос розуміє. Можливо, інколи серед усього, що відбувається, народжується й запитання: «Боже мій, де Ти?» Це запитання не є дивним. Його вигукнув на Хресті навіть Сам Христос: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» Тому Христос не боїться ані наших запитань, ані наших сліз.

Він просить нас лише про одне — не втрачати надії. Бо для нас, християн, Хрест не є кінцем. Після Голгофи приходить Воскресіння. І це сьогодні наша надія і наша молитва за Україну: щоб прийшов мир, щоб припинився біль, щоб люди повернулися до своїх домівок, щоб родини знову возз’єдналися, щоб діти могли зростати без страху, щоб загоїлися рани і щоб Бог дав сили тим, хто сьогодні вже втомився сподіватися.

Але я хочу сказати вам ще дещо як ваш єпископ. Тут ви не самі. Церква — ваш дім. Можливо, сьогодні ви далеко від своєї батьківщини, але в Церкві ви не чужі й не гості. Ми — одна родина. І коли незабаром усі ми підійдемо до тієї самої Святої Чаші, там немає «своїх» і «чужих». Є лише діти одного Бога — люди, які можуть говорити різними мовами й мати різні життєві історії, але причащаються того самого Христа.

Тому я хочу, щоб ви знали: ваша радість — це наша радість, а ваш біль — також наш біль. І молитва за Україну — не лише ваша молитва. Це також наша молитва.

Завтра, коли Церква воздвигне Чесний Хрест, погляньмо всі на Христа і згадаймо: Хрест не говорить, що біль — це добре. Хрест говорить, що навіть у найбільшому болю Бог не залишає людину.

Тому сьогодні, дорогі мої, збережіть у своїх серцях слова Євангелія: «Так Бог полюбив світ…» Так сильно Він полюбив світ. Так сильно Він любить Україну. Так сильно Він любить ваші родини. Так сильно Він любить тих, хто далеко. Так сильно Він любить і кожного з вас.

І тому, хоч би яким важким був хрест, ми не дозволимо відчаю сказати останнє слово. Бо для християнина останнє слово належить не Хресту. Воно належить Воскресінню.

І нехай сьогодні наша молитва буде одна:
Господи, бережи Україну.
Утіш тих, хто сумує.
Захисти тих, кому загрожує небезпека.
Знову з’єднай родини.
Даруй мир її народові.
І ніколи не дай нам втратити надію.

Амінь.

Епископ Панарет совершил Божественную литургию в украинской общине храма святого Андрея

В Неделю перед Всемирным Воздвижением Честного и Животворящего Креста Его Преосвященство епископ Тамисский Панарет совершил Божественную литургию в украинской общине храма святого Андрея. Его Преосвященству сослужил о. Иеремия Юрченко, а многочисленные верующие с молитвенным благоговением приняли участие в Святой Евхаристии.

В своей проповеди Его Преосвященство говорил о любви Божией, явленной в Кресте Христовом и становящейся источником утешения и надежды среди испытаний и человеческих страданий, особо подчеркнув значение Честного Креста в жизни каждого христианина и необходимость оставаться твердыми в вере и надежде на Христа.

В конце Божественной литургии Его Преосвященство передал детям и семьям украинской общины отеческие пожелания и благословение Его Всесвятейшества нашего Вселенского Патриарха Варфоломея на новый учебный год, пожелав всем учащимся успехов в учебе, здоровья и всякого Божия благословения.

Ниже публикуем текст проповеди:

Неделя перед Воздвижением Честного Креста

Дорогие мои братья и сестры,

сегодня, за один день до великого праздника Воздвижения Честного Креста, Христос говорит нам одни из самых прекрасных слов всего Евангелия: «Ибо так возлюбил Бог мир…» Так сильно Бог возлюбил мир. И сегодня, особенно здесь, среди вас, я хотел бы ненадолго остановиться на этих словах.

Многие из вас знают крест не только как символ, находящийся в храме. Вы знаете, что значит нести крест в своей жизни. Вы знаете, что значит тревожиться за людей, которые находятся далеко, ждать телефонного звонка или сообщения, иметь близких людей в Украине и каждый день думать о том, все ли с ними в порядке.

Кто-то из вас знает, что значит оставить свой дом и расстаться с теми, кого любишь. Кто-то, возможно, несет в себе утраты, о которых нелегко говорить. И все вы носите свою родину в сердце. Поэтому сегодня я не хочу говорить с вами о Кресте только теоретически. Я хочу сказать вам очень простую вещь: Христос знает ваш крест. И даже больше: Христос находится на кресте вместе с вами.

Наш Бог — не Бог, Который издалека смотрит на человеческую боль. Он не просто говорит нам: «Терпите». Он Сам входит в человеческую боль. Он знает несправедливость, оставленность и слезы. Он знает, что значит для матери видеть страдания своего ребенка. Он знает даже смерть.

Поэтому, когда человек стоит перед Распятым и плачет, ему не нужно многого объяснять. Христос понимает. Возможно, иногда среди всего происходящего рождается и вопрос: «Боже мой, где Ты?» В этом вопросе нет ничего странного. Его возгласил на Кресте даже Сам Христос: «Боже Мой, Боже Мой! почему Ты Меня оставил?» Поэтому Христос не боится ни наших вопросов, ни наших слез.

Он просит нас лишь об одном — не терять надежды. Потому что для нас, христиан, Крест не является концом. После Голгофы приходит Воскресение. И в этом сегодня наша надежда и наша молитва за Украину: чтобы пришел мир, прекратилась боль, люди вернулись в свои дома, семьи вновь соединились, дети могли расти без страха, раны исцелились, а Бог дал силы тем, кто сегодня уже устал надеяться.

Но я хочу сказать вам еще кое-что как ваш епископ. Здесь вы не одни. Церковь — ваш дом. Возможно, сегодня вы далеко от своей родины, но в Церкви вы не чужие и не гости. Мы — одна семья. И когда через некоторое время все мы подойдем к одной Святой Чаше, там нет «своих» и «чужих». Есть только дети одного Бога — люди, которые могут говорить на разных языках и иметь разные жизненные истории, но причащаются одного Христа.

Поэтому я хочу, чтобы вы знали: ваша радость — наша радость, и ваша боль — также наша боль. И молитва за Украину — не только ваша молитва. Это и наша молитва.

Завтра, когда Церковь воздвигнет Честной Крест, посмотрим все на Христа и вспомним: Крест не говорит, что боль — это хорошо. Крест говорит, что даже в самой большой боли Бог не оставляет человека.

Поэтому сегодня, дорогие мои, храните в сердце слова Евангелия: «Так возлюбил Бог мир…» Так сильно Он возлюбил мир. Так сильно Он любит Украину. Так сильно Он любит ваши семьи. Так сильно Он любит тех, кто находится далеко. Так сильно Он любит и каждого из вас.

И потому, каким бы тяжелым ни был крест, мы не позволим отчаянию сказать последнее слово. Потому что для христианина последнее слово принадлежит не Кресту. Оно принадлежит Воскресению.

И пусть сегодня наша молитва будет одна:
Господи, сохрани Украину.
Утешь скорбящих.
Защити тех, кто в опасности.
Вновь соедини семьи.
Даруй мир ее народу.
И никогда не дай нам потерять надежду.

Аминь.

Епіскап Панарэт здзейсніў Боскую літургію ва ўкраінскай супольнасці храма святога Андрэя

У нядзелю перад Сусветным Уздвіжаннем Пачэснага і Жыватворнага Крыжа Яго Праасвяшчэнства епіскап Таміскі Панарэт здзейсніў Боскую літургію ва ўкраінскай супольнасці храма святога Андрэя. Яго Праасвяшчэнству саслужыў а. Ерамія Юрчанка, а шматлікія вернікі з малітоўнай пабожнасцю ўдзельнічалі ў Святой Эўхарыстыі.

У сваёй пропаведзі Яго Праасвяшчэнства гаварыў пра Божую любоў, якая адкрываецца ў Крыжы Хрыстовым і становіцца крыніцай суцяшэння і надзеі сярод выпрабаванняў і чалавечых пакут, асабліва падкрэсліваючы значэнне Пачэснага Крыжа ў жыцці кожнага хрысціяніна і неабходнасць заставацца цвёрдымі ў веры і надзеі на Хрыста.

Напрыканцы Боскай літургіі Яго Праасвяшчэнства перадаў дзецям і сем’ям украінскай супольнасці бацькоўскія пажаданні і благаславенне Яго Усесвятасці нашага Сусветнага Патрыярха Варфаламея з нагоды новага навучальнага года, пажадаўшы ўсім вучням поспехаў у вучобе, здароўя і ўсялякага Божага благаславення.

Ніжэй падаём тэкст пропаведзі:

Нядзеля перад Уздвіжаннем Пачэснага Крыжа

Дарагія мае браты і сёстры,

сёння, за адзін дзень да вялікага свята Уздвіжання Пачэснага Крыжа, Хрыстос кажа нам адны з найпрыгажэйшых слоў усяго Евангелля: «Бо так палюбіў Бог свет…» Так моцна Бог палюбіў свет. І сёння, асабліва тут, сярод вас, я хацеў бы ненадоўга затрымацца на гэтых словах.

Многія з вас ведаюць крыж не толькі як сімвал, які знаходзіцца ў храме. Вы ведаеце, што значыць несці крыж у сваім жыцці. Вы ведаеце, што значыць хвалявацца за людзей, якія знаходзяцца далёка, чакаць тэлефоннага званка ці паведамлення, мець блізкіх ва Украіне і штодня думаць, ці ўсё з імі добра.

Некаторыя з вас ведаюць, што значыць пакінуць свой дом і расстацца з тымі, каго любіш. Некаторыя, магчыма, нясуць у сабе страты, пра якія нялёгка гаварыць. І ўсе вы носіце сваю радзіму ў сэрцы. Таму сёння я не хачу гаварыць з вамі пра Крыж толькі тэарэтычна. Я хачу сказаць вам нешта вельмі простае: Хрыстос ведае ваш крыж. І нават больш: Хрыстос знаходзіцца на крыжы разам з вамі.

Наш Бог — не Бог, Які здалёк глядзіць на чалавечы боль. Ён не проста кажа нам: «Цярпіце». Ён Сам уваходзіць у чалавечы боль. Ён ведае несправядлівасць, пакінутасць і слёзы. Ён ведае, што значыць для маці бачыць пакуты свайго дзіцяці. Ён ведае нават смерць.

Таму, калі чалавек стаіць перад Укрыжаваным і плача, яму не трэба шмат тлумачыць. Хрыстос разумее. Магчыма, часам сярод усяго, што адбываецца, узнікае і пытанне: «Божа мой, дзе Ты?» Гэтае пытанне не дзіўнае. Яго на Крыжы ўсклікнуў нават Сам Хрыстос: «Божа Мой, Божа Мой, чаму Ты Мяне пакінуў?» Таму Хрыстос не баіцца ні нашых пытанняў, ні нашых слёз.

Ён просіць нас толькі аб адным — не страціць надзеі. Бо для нас, хрысціян, Крыж не з’яўляецца канцом. Пасля Галгофы прыходзіць Уваскрасенне. І гэта сёння наша надзея і наша малітва за Украіну: каб прыйшоў мір, спыніўся боль, людзі вярнуліся ў свае дамы, сем’і зноў уз’ядналіся, дзеці маглі расці без страху, раны загаіліся, а Бог даў сілы тым, хто сёння ўжо стаміўся спадзявацца.

Але я хачу сказаць вам яшчэ нешта як ваш епіскап. Тут вы не адны. Царква — ваш дом. Магчыма, сёння вы далёка ад сваёй радзімы, але ў Царкве вы не чужыя і не госці. Мы — адна сям’я. І калі неўзабаве ўсе мы падыдзем да адной Святой Чашы, там няма «сваіх» і «чужых». Ёсць толькі дзеці аднаго Бога — людзі, якія могуць размаўляць на розных мовах і мець розныя жыццёвыя гісторыі, але прычашчаюцца аднаго Хрыста.

Таму я хачу, каб вы ведалі: ваша радасць — наша радасць, а ваш боль — таксама наш боль. І малітва за Украіну — не толькі ваша малітва. Гэта і наша малітва.

Заўтра, калі Царква ўздыме Чэсны Крыж, паглядзім усе на Хрыста і ўспомнім: Крыж не кажа, што боль — гэта добра. Крыж кажа, што нават у самым вялікім болю Бог не пакідае чалавека.

Таму сёння, дарагія мае, захоўвайце ў сэрцах словы Евангелля: «Так палюбіў Бог свет…» Так моцна Ён палюбіў свет. Так моцна Ён любіць Украіну. Так моцна Ён любіць вашы сем’і. Так моцна Ён любіць тых, хто знаходзіцца далёка. Так моцна Ён любіць і кожнага з вас.

І таму, якім бы цяжкім ні быў крыж, мы не дазволім роспачы сказаць апошняе слова. Бо для хрысціяніна апошняе слова належыць не Крыжу. Яно належыць Уваскрасенню.

І няхай сёння наша малітва будзе адна:
Госпадзе, захавай Украіну.
Суцеш тых, хто смуткуе.
Абарані тых, каму пагражае небяспека.
Зноў злучы сем’і.
Даруй мір яе народу.
І ніколі не дай нам страціць надзею.

Амін.

Episcopul Panaretos a săvârșit Dumnezeiasca Liturghie în comunitatea ucraineană a Bisericii Sfântului Andrei

În Duminica dinaintea Înălțării Universale a Cinstitei și de viață făcătoarei Cruci, Preasfințitul Părinte Panaretos, Episcop de Tamisos, a săvârșit Dumnezeiasca Liturghie în comunitatea ucraineană a Bisericii Sfântului Andrei. Împreună cu Preasfinția Sa a slujit părintele Ieremia Iurcenko, iar numeroși credincioși au participat cu evlavie la Sfânta Euharistie.

În predica sa, Preasfinția Sa a vorbit despre iubirea lui Dumnezeu, care se descoperă în Crucea lui Hristos și devine izvor de mângâiere și nădejde în mijlocul încercărilor și al suferinței omenești, subliniind în mod deosebit însemnătatea Cinstitei Cruci în viața fiecărui creștin și nevoia de a rămâne statornici în credința și nădejdea noastră în Hristos.

La sfârșitul Dumnezeieștii Liturghii, Preasfinția Sa a transmis copiilor și familiilor comunității ucrainene urările părintești și binecuvântarea Sanctității Sale, Patriarhul nostru Ecumenic Bartolomeu, pentru noul an școlar, dorindu-le tuturor elevilor spor la învățătură, sănătate și toată binecuvântarea lui Dumnezeu.

Redăm mai jos textul predicii:

Duminica dinaintea Înălțării Cinstitei Cruci

Iubiții mei frați și surori,

astăzi, cu o zi înainte de marea sărbătoare a Înălțării Cinstitei Cruci, Hristos ne spune unele dintre cele mai frumoase cuvinte din întreaga Evanghelie: „Căci atât de mult a iubit Dumnezeu lumea…” Atât de mult a iubit Dumnezeu lumea. Iar astăzi, mai ales aici, în mijlocul vostru, aș vrea să ne oprim puțin asupra acestor cuvinte.

Mulți dintre voi cunoașteți crucea nu doar ca pe un simbol aflat în biserică. Știți ce înseamnă să porți o cruce în viața ta. Știți ce înseamnă să vă îngrijorați pentru oameni aflați departe, să așteptați un telefon sau un mesaj, să aveți oameni dragi în Ucraina și să vă întrebați în fiecare zi dacă sunt bine.

Unii dintre voi știți ce înseamnă să vă părăsiți casa și să vă despărțiți de oamenii pe care îi iubiți. Unii poate purtați pierderi despre care nu este ușor să vorbiți. Și toți purtați patria voastră în inimă. De aceea, astăzi nu vreau să vă vorbesc despre Cruce doar teoretic. Vreau să vă spun ceva foarte simplu: Hristos cunoaște crucea voastră. Și chiar mai mult: Hristos este pe cruce împreună cu voi.

Dumnezeul nostru nu este un Dumnezeu care privește de departe durerea oamenilor. El nu ne spune pur și simplu: „Aveți răbdare.” El Însuși intră în durerea omenească. Cunoaște nedreptatea, părăsirea și lacrimile. Știe ce înseamnă pentru o mamă să-și vadă copilul suferind. Cunoaște chiar și moartea.

De aceea, când un om stă înaintea Celui Răstignit și plânge, nu are nevoie să explice prea multe. Hristos înțelege. Poate că uneori, în mijlocul tuturor celor care se întâmplă, se naște și întrebarea: „Dumnezeul meu, unde ești?” Această întrebare nu este ciudată. A strigat-o chiar Hristos Însuși pe Cruce: „Dumnezeul Meu, Dumnezeul Meu, pentru ce M-ai părăsit?” De aceea Hristos nu Se teme nici de întrebările noastre, nici de lacrimile noastre.

Ceea ce ne cere este să nu ne pierdem nădejdea. Pentru noi, creștinii, Crucea nu este sfârșitul. După Golgota vine Învierea. Și aceasta este astăzi nădejdea noastră și rugăciunea noastră pentru Ucraina: să vină pacea, să înceteze durerea, oamenii să se întoarcă la casele lor, familiile să se reunească, copiii să poată crește fără frică, rănile să se vindece, iar Dumnezeu să dea putere celor care astăzi au obosit să mai spere.

Dar vreau să vă mai spun ceva, ca Episcop al vostru. Aici nu sunteți singuri. Biserica este casa voastră. Poate că astăzi sunteți departe de patria voastră, dar în Biserică nu sunteți străini și oaspeți. Suntem o singură familie. Iar când, peste puțin timp, ne vom apropia cu toții de același Sfânt Potir, acolo nu există „de-ai noștri” și „străini”. Există doar copii ai aceluiași Dumnezeu – oameni care pot vorbi limbi diferite și pot avea istorii diferite, dar se împărtășesc cu același Hristos.

De aceea vreau să știți că bucuria voastră este bucuria noastră, iar durerea voastră este și durerea noastră. Iar rugăciunea pentru Ucraina nu este doar rugăciunea voastră. Este și rugăciunea noastră.

Mâine, când Biserica va înălța Cinstita Cruce, să privim cu toții la Hristos și să ne amintim: Crucea nu spune că durerea este bună. Crucea spune că nici chiar în cea mai mare durere Dumnezeu nu îl părăsește pe om.

De aceea astăzi, iubiții mei, păstrați în inimile voastre cuvintele Evangheliei: „Atât de mult a iubit Dumnezeu lumea…” Atât de mult a iubit lumea. Atât de mult iubește Ucraina. Atât de mult iubește familiile voastre. Atât de mult îi iubește pe cei aflați departe. Atât de mult îl iubește și pe fiecare dintre voi.

Și de aceea, oricât de grea ar fi crucea, nu vom îngădui deznădejdii să aibă ultimul cuvânt. Pentru creștin, ultimul cuvânt nu aparține Crucii. Aparține Învierii.

Iar rugăciunea noastră de astăzi să fie una singură:
Doamne, păzește Ucraina.
Mângâie-i pe cei ce plâng.
Ocrotește-i pe cei aflați în primejdie.
Reunește familiile.
Dăruiește pace poporului ei.
Și nu ne lăsa niciodată să ne pierdem nădejdea.

Amin.