J. E. egzarchas vysk. Panaretas tarnavo Vilniaus Švč. Trejybės parapijoje

2026 m. spalio 25 d., Šeštąjį Luko sekmadienį, Jo Ekscelencija Tamiso vyskupas Panaretas, Lietuvos patriarchalinis egzarchas, vadovavo Dieviškajai Liturgijai Vilniaus Švč. Trejybės šventovėje. Kartu tarnavo parapijos klebonas kun. Jurgis (Gintaras) Sungaila ir arkidiakonas Viktoras Miniotas.

Pamoksle, apmąstydamas Evangelijos pasakojimą apie Gadaros apsėstojo išgydymą (Lk 8, 26–39), patriarchalinis egzarchas kalbėjo apie išlaisvinančią Kristaus meilės galią. Jis pabrėžė, kad Viešpats ateina ne pasmerkti žmogaus, bet jį išgydyti, išlaisvinti ir sugrąžinti į bendrystę su Dievu bei kitais žmonėmis.

Patriarchalinis egzarchas taip pat ragino tikinčiuosius puoselėti vienybę, solidarumą ir brolišką meilę, kad Bažnyčia visada būtų dvasinės paguodos ir priėmimo vieta, kurioje niekas nesijaustų svetimas ar vienišas, nepaisant kalbos, kilmės ar socialinės padėties.

Jo Ekscelencija ypač padėkojo parapijos klebonui ir arkidiakonui, išsakė jiems bei jų šeimoms tėviškus linkėjimus už pasiaukojamą tarnystę. Jis taip pat išskyrė dvasininkų žmonų indėlį į parapijos bendruomenės gyvenimą ir choro veiklą, pabrėždamas, kad bažnytinis giedojimas nėra vien muzikinė išraiška, bet tikras dalyvavimas bendroje maldoje ir liturginiame Bažnyčios gyvenime.

Po Dieviškosios Liturgijos parapijos bendruomenė susibūrė prie bendro stalo. Šiltoje, šeimyniškoje aplinkoje patriarchalinis egzarchas asmeniškai bendravo su parapijiečiais, išklausė jų rūpesčius ir dalijosi mintimis.

Vėliau parapijos klebonas kun. Jurgis (Gintaras) Sungaila vedė įprastą suaugusiųjų katechezės susitikimą, kuris yra parapijos pastoracinės ir dvasinės veiklos dalis.

Toliau skelbiame visą Jo Ekscelencijos Tamiso vyskupo Panareto, Lietuvos patriarchalinio egzarcho, pamokslą.

Kristus atkuria žmogų ir suvienija mus į vieną šeimą

Vyskupo Panareto pamokslas, 2026 m. spalio 25 d., Šeštasis Luko sekmadienis · Lk 8, 26–39

Brangus kunige Gintarai,
Brangus tėve diakone,
Mylimi broliai ir seserys Kristuje!

Man ypač džiugu šiandien būti tarp jūsų, kad galėtume kartu melstis, dalyvauti Šventosios Eucharistijos slėpinyje ir dar kartą patirti, jog Bažnyčia yra mūsų didžioji dvasinė šeima.

Šiandienos Evangelija mums pasakoja apie žmogų, kuris buvo giliai sužeistas. Apie žmogų, praradusį ramybę, laisvę ir net gebėjimą gyventi tarp kitų žmonių.

Jis gyveno atsiskyręs, toli nuo savo šeimos ir visuomenės, tarp kapų. Žmonės jo bijojo, ir niekas negalėjo jam padėti.

Ir štai jis sutiko Kristų.

Atkreipkite dėmesį, mano brangūs broliai ir seserys, į vieną labai svarbų dalyką: ten, kur kiti matė pavojingą ir nelaimingą žmogų, Kristus matė Dievo vaiką, kuriam reikėjo meilės ir išganymo.

Kristus jo nepaniekino. Jo neapleido. Nelaikė jo beviltišku atveju.

Jis prisiartino prie jo ir išgydė.

Ir Evangelija mums pasakoja, kad po susitikimo su Kristumi šis žmogus ramiai sėdėjo prie Viešpaties kojų, apsirengęs ir sveiko proto.

Tokia yra Dievo meilės galia.

Kristus ateina ne mūsų pasmerkti, bet išlaisvinti. Jis ateina ne priminti, kaip žemai esame puolę, bet padėti mums vėl pakilti.

Tai ypač svarbi žinia mūsų laikams.

Kiek daug žmonių šiandien jaučiasi vieniši! Kiek daug gyvena kamuojami nerimo, baimės, šeimos problemų ir sunkumų, apie kuriuos kartais nedrįsta prabilti net patiems artimiausiems žmonėms!

Bažnyčia turi būti vieta, kurioje niekas nesijaučia svetimas. Vieta, kurioje kenčiantieji randa paguodą, silpnieji – paramą, o suklydusieji atranda galimybę pradėti iš naujo.

Būtent tokią Bažnyčią esame pašaukti kurti čia, Lietuvoje.

Bažnyčią, kuri neskirsto žmonių pagal jų kalbą, kilmę ar socialinę padėtį.

Nes prieš Šventąją Taurę nėra nei turtingų, nei vargšų, nei svarbių, nei nesvarbių žmonių. Yra tik to paties Dievo vaikai, pašaukti tapti vienu kūnu Kristuje.

Ir šiandien norėčiau jūsų kai ko paprašyti: mylėkite savo parapiją. Palaikykite ją. Rūpinkitės vieni kitais. Ypatingą dėmesį skirkite vyresnio amžiaus žmonėms, jaunimui ir tiems, kurie išgyvena sunkumus.

Parapijos stiprybė matuojama ne vien jos tikinčiųjų skaičiumi, bet meile, kuri juos vienija.

Mano brangūs broliai ir seserys!

Šiandien taip pat noriu išreikšti ypatingą džiaugsmą ir dėkingumą už mūsų mylimo tėvo Gintaro ir mūsų tėvo diakono Viktoro tarnystę. Jie kartu darbuojasi dėl šios parapijos dvasinio augimo.

Brangus tėve Gintarai!

Kaip tavo vyskupas ir Lietuvos patriarchalinis egzarchas, noriu viešai išreikšti tau savo tėvišką meilę, dėkingumą ir nuoširdžiai pasveikinti tave už tavo tarnystę šioje parapijoje.

Visi žinome, kad kunigystė nėra vien pareigos ar tarnyba. Tai kasdienis savęs dovanojimas, auka, kantrybės ugdymas ir meilės išraiška.

Kunigas yra pašauktas būti arti savo žmonių, dalytis jų džiaugsmais ir sunkumais, švelniai vesti juos Kristaus link.

Tačiau šiandien norėčiau pakalbėti ir apie kai ką ypač gražaus – apie tavo šeimą, kuri aktyviai dalyvauja Bažnyčios gyvenime ir tarnystėje.

Mūsų mylima motinėlė Justina ne tik yra šalia savo vyro. Ji ir pati tarnauja Bažnyčiai, vadovaudama chorui ir savo meile bei atsidavimu prisidėdama prie mūsų pamaldų grožio.

Už tai ji nusipelno nuoširdaus mūsų visų dėkingumo.

Leiskite man taip pat išreikšti ypatingą dėkingumą mūsų mylimam tėvui diakonui Viktorui.

Diakono tarnystė yra brangi Bažnyčios liturginio gyvenimo dalis.

Diakonas nėra vien kunigo ar vyskupo padėjėjas. Jis yra įšventintas Bažnyčios tarnautojas, kurio pats buvimas mums primena, kad krikščioniškasis gyvenimas visų pirma yra tarnystės ir savęs dovanojimo gyvenimas.

Ir aš ypač džiaugiuosi, kad jo šeima taip pat aktyviai dalyvauja šios parapijos gyvenime.

Jo mylima žmona, diakonienė Svetalana, taip pat tarnauja chore, savo balsą ir maldas sujungdama su kitų choro narių balsais ir maldomis.

Taigi čia matome kai ką išties gražaus: dvi dvasininkų šeimas, kurios nelaiko Bažnyčios gyvenimo vien kunigo ar diakono atsakomybe, bet kartu dalijasi parapijos gyvenimu ir tarnyste.

Tai gyvas pavyzdys mums visiems.

Juk dvasininko šeima turi savo ypatingą pašaukimą.

Kunigų ir diakonų žmonos dažnai dalijasi savo vyrų tarnystės sunkumais, rūpesčiais ir aukomis.

Labai dažnai jos atsisako brangaus laiko su šeima, kad kunigas ar diakonas galėtų atsiliepti į tikinčiųjų poreikius.

Todėl šiandien noriu joms tarti didelį ir nuoširdų ačiū.

Taip pat leiskite man suteikti savo palaiminimą ir išsakyti geriausius linkėjimus tėvo Gintaro vaikui. Tegul Dievas visada jį saugo ir apšviečia, suteikdamas sveikatos, džiaugsmo ir visokeriopą palaimą.

Taip pat norėčiau iš visos širdies pasveikinti visą chorą.

Bažnytinė muzika nėra meninis pasirodymas. Ji yra malda. Ji yra Bažnyčios balsas, kylantis Dievo link.

Kaskart giedodami jūs padedate tikintiesiems giliau dalyvauti pamaldose.

Dėkoju jums už skiriamą laiką, už repeticijas, už kantrybę ir meilę Bažnyčiai.

Niekada nepamirškite, kad giedate ne vien tam, kad žmonės jūsų klausytųsi, bet tam, kad žmonės melstųsi kartu su jumis.

Mano brangūs broliai ir seserys!

Prašau jūsų apgaubti savo kunigą, diakoną ir jų šeimas meile.

Laikykite juos savais žmonėmis, didžiosios Bažnyčios šeimos nariais.

Darbuokitės kartu su jais. Palaikykite chorą. Kvieskite naujus žmones giedoti. Skatinkite jaunimą dalyvauti liturginiame Bažnyčios gyvenime ir saugokite šios parapijos vienybę.

Kaip Lietuvos patriarchalinis egzarchas, ypač džiaugiuosi kaskart matydamas parapiją, kurioje kunigas, diakonas, jų šeimos, choras ir tikintieji darbuojasi kartu meilės dvasioje.

Būtent tokios Bažnyčios trokštame: ne vien vietos, kurioje susirenkame kiekvieną sekmadienį, bet gyvos šeimos, kurioje kiekvienas turi savo vietą ir niekas nesijaučia vienišas.

Galiausiai prisiminkime žodžius, kuriuos Kristus pasakė savo išgydytam žmogui:

„Grįžk į savo namus ir papasakok, kokių didžių dalykų tau padarė Dievas“ (Lk 8, 39).

Tai ir mūsų pašaukimas.

Grįžti į savo namus, savo šeimas ir kasdienį gyvenimą, nešantis su savimi Kristaus ramybę, meilę ir viltį.

Tegul mūsų Viešpats palaimina kunigą Gintarą, jo mylimą žmoną ir jų vaiką, mūsų tėvą diakoną ir jo žmoną, visą chorą ir jus visus.

Tegul Jis suteikia jums sveikatos, ramybės, vienybės ir stiprybės jūsų tarnystėje.

Ir visada atminkite: parapija tampa išties graži ne tik tada, kai jos choras darniai gieda, bet pirmiausia tada, kai jos žmonių širdys plaka vienu meilės ir vienybės ritmu.

Amen.

H.E. Bishop Panaretos of Tamisos, Patriarchal Exarch, at Holy Trinity Parish in Vilnius

On Sunday, 25 October 2026, the Sixth Sunday of Luke, His Excellency Bishop Panaretos of Tamisos, Patriarchal Exarch of Lithuania, presided at the Divine Liturgy in Holy Trinity Church in Vilnius. Concelebrating were the parish rector, Fr Georgios (Gintaras) Sungaila, and Archdeacon Viktor Miniotas.

In his homily on the Gospel account of the healing of the Gadarene demoniac (Luke 8:26–39), the Patriarchal Exarch spoke of the liberating power of Christ’s love. He emphasized that the Lord comes not to condemn the human person, but to heal and free them, restoring communion with God and with others.

The Patriarchal Exarch also encouraged the faithful to cultivate unity, solidarity and fraternal love, so that the Church may always be a place of spiritual consolation and welcome, where no one feels a stranger or alone, regardless of language, origin or social standing.

His Excellency paid particular tribute to the service of the parish rector and the archdeacon, expressing gratitude and paternal good wishes to them and their families for their dedicated ministry. He also praised the contribution of clergy wives to parish life and the work of the choir, noting that church chanting is not merely a musical expression, but genuine participation in the Church’s common prayer and liturgical life.

After the Divine Liturgy, a shared meal followed. In a warm, family-like atmosphere, the Patriarchal Exarch spoke personally with parishioners, listened to their concerns and exchanged thoughts with them.

The parish rector, Fr Georgios (Gintaras) Sungaila, then held the regular adult catechesis meeting as part of the parish’s pastoral and spiritual programme.

The full text of the homily of His Excellency Bishop Panaretos of Tamisos, Patriarchal Exarch of Lithuania, follows.

Christ Restores the Human Person and Unites Us as One Family

Homily of Bishop Panaretos · Sunday, 25 October 2026, Sixth Sunday of Luke · Luke 8:26–39

Dear Father Gintaras,
Dear Father Deacon,
Beloved brothers and sisters in Christ,

It is with particular joy that I am among you today, so that we may pray together, participate in the Mystery of the Holy Eucharist, and experience once again that the Church is our great spiritual family.

Today's Gospel presents us with a man who was deeply wounded. A man who had lost his peace, his freedom, and even the ability to live among other people.

He lived in isolation, far from his family and society, among the tombs. People were afraid of him, and no one was able to help him.

And then he encountered Christ.

Notice, my dear brothers and sisters, something very important: where others saw a dangerous and miserable man, Christ saw a child of God in need of love and salvation.

Christ did not despise him. He did not abandon him. He did not consider him a hopeless case.

He approached him and healed him.

And the Gospel tells us that, after his encounter with Christ, this man was sitting peacefully at the Lord's feet, clothed and in his right mind.

This is the power of God's love.

Christ does not come to condemn us, but to set us free. He does not come to remind us how far we have fallen, but to help us rise again.

This is a particularly important message for our time.

How many people today feel lonely! How many live with anxiety, fear, family problems, and difficulties that they sometimes do not dare to share even with those closest to them!

The Church must be a place where no one feels like a stranger. A place where those who suffer find consolation, where the weak find support, and where those who have made mistakes discover the possibility of a new beginning.

This is the kind of Church we are called to build here in Lithuania.

A Church that does not divide people according to their language, their origin, or their social position.

For before the Holy Chalice, there are neither rich nor poor, neither important nor unimportant people. There are only children of the same God, called to become one body in Christ.

And today I would like to ask you something: love your parish. Support it. Care for one another. Pay particular attention to the elderly, to young people, and to those who are experiencing difficulties.

The strength of a parish is not measured simply by the number of its faithful, but by the love that unites them.

My dear brothers and sisters,

Today I also wish to express my particular joy and appreciation for the ministry of our beloved Father Gintaras and Father Deacon Viktor, who work together for the spiritual growth of this parish.

Dear Father Gintaras,

As your Bishop and Patriarchal Exarch of Lithuania, I wish to express publicly my paternal affection, my appreciation, and my warm congratulations for your ministry in this parish.

We all know that the priesthood is not simply a position or an office. It is a daily offering, a sacrifice, an exercise in patience, and an expression of love.

A priest is called to remain close to his people, to share their joys and difficulties, and to guide them gently towards Christ.

But today I would also like to speak about something especially beautiful: your family, which actively participates in the life and ministry of the Church.

Our beloved presbytera Justina does not simply stand beside her husband. She also offers her own service to the Church, directing the choir and contributing, through her love and dedication, to the beauty of our divine worship.

And this is something that deserves the sincere gratitude of us all.

Allow me also to express my particular appreciation to our beloved Father Deacon Viktor.

The ministry of the deacon is a precious part of the liturgical life of the Church.

The deacon is not merely an assistant to the priest or bishop. He is an ordained minister of the Church, whose very presence reminds us that the Christian life is, above all, a life of service and self-offering.

And I am especially pleased that his family also participates actively in the life of this parish.

His beloved wife Svetlana likewise serves in the choir, joining her voice and her prayers with those of its other members.

Here, then, we see something truly beautiful: two clergy families who do not regard the life of the Church as the responsibility of the priest and deacon alone, but who share together in the life and service of the parish.

This is a living example for all of us.

For the family of a clergyman has its own special calling.

The wives of priests and deacons often share the difficulties, anxieties, and sacrifices of their husbands' ministry.

Very often, they give up precious family time so that the priest and deacon may be present for the needs of the faithful.

And so, today, I wish to say to them a great and heartfelt thank you.

Allow me also to offer my blessings and good wishes to Father Gintaras's child. May God always protect and enlighten this child, granting health, joy, and every blessing.

I would also like to congratulate the entire choir from the bottom of my heart.

Church music is not an artistic performance. It is prayer. It is the voice of the Church rising towards God.

Whenever you sing, you help the faithful participate more deeply in divine worship.

I thank you for the time you dedicate, for your rehearsals, for your patience, and for your love for the Church.

Never forget that you do not sing simply so that people may listen to you, but so that people may pray together with you.

My dear brothers and sisters,

I ask you to surround your priest, your deacon, and their families with love.

Consider them your own people, members of the great family of the Church.

Work together with them. Support the choir. Invite new people to sing. Encourage young people to participate in the liturgical life of the Church, and preserve the unity of this parish.

As Patriarchal Exarch of Lithuania, I am especially happy whenever I see a parish in which the priest, the deacon, their families, the choir, and the faithful work together in a spirit of love.

This is the Church we desire: not merely a place where we gather every Sunday, but a living family in which everyone has a place and no one feels alone.

Finally, let us remember the words that Christ addressed to the man whom He had healed:

“Return to your home, and declare how much God has done for you.” (Luke 8:39)

This is also our own calling.

To return to our homes, our families, and our daily lives, carrying with us the peace, love, and hope of Christ.

May our Lord bless Father Gintaras, his beloved wife and their child, our Father Deacon and his wife, the entire choir, and all of you.

May He grant you health, peace, unity, and strength in your service.

And always remember: a parish becomes truly beautiful not only when its choir sings in harmony, but above all when the hearts of its people beat together in love and unity.

Amen.

Ο Θεοφιλέστατος Επίσκοπος Ταμισού κ. Πανάρετος, Πατριαρχικός Έξαρχος Λιθουανίας, στην Ενορία της Αγίας Τριάδος στο Βίλνιους

Την Κυριακή 25 Οκτωβρίου 2026, ΣΤ΄ Κυριακή του Λουκά, ο Θεοφιλέστατος Έξαρχος κ. Πανάρετος προεξήρχε της Θείας Λειτουργίας στον Ιερό Ναό της Αγίας Τριάδος στο Βίλνιους.

Στη Θεία Λειτουργία συλλειτούργησαν ο προϊστάμενος της ενορίας, π. Γεώργιος (Γκίνταρας) Σουνγκάιλα, και ο Αρχιδιάκονος π. Βίκτορας Μινιότας.

Κατά το κήρυγμά του, με αφορμή την ευαγγελική περικοπή της θεραπείας του δαιμονισμένου των Γαδαρηνών (Λουκ. 8, 26–39), ο Πατριαρχικός Έξαρχος αναφέρθηκε στην απελευθερωτική δύναμη της αγάπης του Χριστού, υπογραμμίζοντας ότι ο Κύριος δεν έρχεται για να καταδικάσει τον άνθρωπο, αλλά για να τον θεραπεύσει, να τον ελευθερώσει και να τον επαναφέρει στην κοινωνία με τον Θεό και τους συνανθρώπους του.

Παράλληλα, ο Πατριαρχικός Έξαρχος κάλεσε τους πιστούς να καλλιεργούν το πνεύμα της ενότητας, της αλληλεγγύης και της αδελφικής αγάπης, ώστε η Εκκλησία να αποτελεί πάντοτε έναν τόπο πνευματικής παρηγοριάς και αποδοχής, όπου κανείς δεν αισθάνεται ξένος ή μόνος, ανεξαρτήτως γλώσσας, καταγωγής ή κοινωνικής θέσεως.

Ιδιαίτερη αναφορά έκανε ο Θεοφιλέστατος Ταμισού στην προσφορά του προϊσταμένου της ενορίας και του Αρχιδιακόνου, εκφράζοντας την ευγνωμοσύνη και τις πατρικές ευχές του προς τους ίδιους και τις οικογένειές τους για την αφοσιωμένη διακονία τους. Εξήρε, επίσης, τη συμβολή των συζύγων των κληρικών στη ζωή της ενοριακής κοινότητας, καθώς και το έργο της χορωδίας, επισημαίνοντας ότι η εκκλησιαστική ψαλμωδία δεν αποτελεί απλώς μουσική έκφραση, αλλά ουσιαστική συμμετοχή στην κοινή προσευχή και τη λατρευτική ζωή της Εκκλησίας.

Μετά το πέρας της Θείας Λειτουργίας, ακολούθησε κοινή τράπεζα, κατά τη διάρκεια της οποίας ο Πατριαρχικός Έξαρχος είχε την ευκαιρία να επικοινωνήσει προσωπικά με τους ενορίτες, να ακούσει τους προβληματισμούς τους και να ανταλλάξει μαζί τους σκέψεις μέσα σε εγκάρδια και οικογενειακή ατμόσφαιρα.

Στη συνέχεια, ο προϊστάμενος της ενορίας, π. Γεώργιος (Γκίνταρας) Σουνγκάιλα, πραγματοποίησε την καθιερωμένη συνάντηση κατηχήσεως ενηλίκων, στο πλαίσιο της ποιμαντικής και πνευματικής δραστηριότητας της ενορίας.

Ακολουθεί το πλήρες κείμενο του κηρύγματος του Θεοφιλεστάτου Επισκόπου Ταμισού κ. Παναρέτου, Πατριαρχικού Εξάρχου Λιθουανίας.

Ο Χριστός αποκαθιστά τον άνθρωπο και μας ενώνει σε μία οικογένεια

Αρχιερατικό κήρυγμα · Κυριακή 25 Οκτωβρίου 2026, ΣΤ΄ Λουκά · Λουκ. 8, 26–39

Αγαπητέ μου πατέρα Γκίνταρας,
Αγαπητέ μου πατέρα Διάκονε,
Αγαπητοί μου αδελφοί και αδελφές εν Χριστώ,

Με ιδιαίτερη χαρά βρίσκομαι σήμερα ανάμεσά σας, για να προσευχηθούμε όλοι μαζί, να συμμετάσχουμε στο Μυστήριο της Θείας Ευχαριστίας και να αισθανθούμε ακόμη μία φορά ότι η Εκκλησία είναι η μεγάλη πνευματική μας οικογένεια.

Το σημερινό Ευαγγέλιο μας παρουσιάζει έναν άνθρωπο βαθιά πληγωμένο. Έναν άνθρωπο που είχε χάσει την ειρήνη του, την ελευθερία του, ακόμη και τη δυνατότητα να ζει μαζί με τους άλλους.

Ζούσε απομονωμένος, μακριά από την οικογένειά του, μακριά από την κοινωνία, ανάμεσα στα μνήματα. Οι άνθρωποι τον φοβούνταν και δεν μπορούσαν να τον βοηθήσουν.

Και τότε συναντά τον Χριστό.

Προσέξτε, αδελφοί μου, κάτι πολύ σημαντικό: εκεί όπου οι άνθρωποι έβλεπαν έναν επικίνδυνο και δυστυχισμένο άνθρωπο, ο Χριστός έβλεπε ένα παιδί του Θεού που είχε ανάγκη από αγάπη και σωτηρία.

Ο Χριστός δεν τον περιφρόνησε. Δεν τον εγκατέλειψε. Δεν τον θεώρησε χαμένη υπόθεση. Τον πλησίασε και τον θεράπευσε.

Και το Ευαγγέλιο μας λέει ότι μετά τη συνάντησή του με τον Χριστό ο άνθρωπος αυτός καθόταν ήρεμος, ντυμένος και με καθαρό νου, κοντά στα πόδια του Κυρίου.

Αυτή είναι η δύναμη της αγάπης του Θεού.

Ο Χριστός δεν έρχεται για να καταδικάσει τον άνθρωπο, αλλά για να τον ελευθερώσει. Δεν έρχεται για να μας υπενθυμίσει πόσο έχουμε πέσει, αλλά για να μας βοηθήσει να σηκωθούμε.

Και αυτό είναι ένα μήνυμα ιδιαίτερα σημαντικό για τη δική μας εποχή.

Πόσοι άνθρωποι σήμερα αισθάνονται μόνοι! Πόσοι ζουν με αγωνία, με φόβο, με οικογενειακά προβλήματα, με δυσκολίες που πολλές φορές δεν τολμούν να μοιραστούν ούτε με τους πιο κοντινούς τους ανθρώπους!

Η Εκκλησία πρέπει να είναι ο τόπος όπου κανείς δεν αισθάνεται ξένος. Όπου ο πονεμένος βρίσκει παρηγοριά, ο αδύναμος βρίσκει στήριγμα και ο άνθρωπος που έκανε λάθη βρίσκει τη δυνατότητα μιας νέας αρχής.

Αυτή την Εκκλησία καλούμαστε να οικοδομήσουμε και εδώ, στη Λιθουανία. Μια Εκκλησία που δεν χωρίζει τους ανθρώπους ανάλογα με τη γλώσσα, την καταγωγή ή την κοινωνική τους θέση.

Γιατί μπροστά στο Άγιο Ποτήριο δεν υπάρχουν πλούσιοι και φτωχοί, σημαντικοί και ασήμαντοι. Υπάρχουν μόνο παιδιά του ίδιου Θεού, που καλούνται να γίνουν ένα σώμα εν Χριστώ.

Και θέλω σήμερα να σας παρακαλέσω: να αγαπάτε την ενορία σας. Να τη στηρίζετε. Να ενδιαφέρεστε ο ένας για τον άλλον. Να φροντίζετε ιδιαίτερα τους ηλικιωμένους, τους νέους και εκείνους που περνούν δυσκολίες.

Η δύναμη μιας ενορίας δεν βρίσκεται μόνο στον αριθμό των πιστών της, αλλά στην αγάπη που τους ενώνει.

Αγαπητοί μου αδελφοί,

Σήμερα θέλω να εκφράσω και την ιδιαίτερη χαρά μου για τη διακονία του αγαπητού μας πατέρα Γκίνταρας και του πατέρα Διακόνου, που μαζί εργάζονται για την πνευματική πρόοδο αυτής της ενορίας.

Αγαπητέ μου πάτερ Γκίνταρας,

Ως Επίσκοπος και Πατριαρχικός Έξαρχος Λιθουανίας, θέλω να σου εκφράσω δημόσια την πατρική μου αγάπη, την εκτίμηση και τα θερμά μου συγχαρητήρια για τη διακονία σου στην ενορία αυτή.

Γνωρίζουμε όλοι ότι η ιεροσύνη δεν είναι απλώς ένα λειτούργημα. Είναι καθημερινή προσφορά, θυσία, υπομονή και αγάπη. Ο ιερέας καλείται να βρίσκεται κοντά στους ανθρώπους, να μοιράζεται τις χαρές και τις δυσκολίες τους και να τους οδηγεί με πραότητα προς τον Χριστό.

Και σήμερα θέλω να αναφερθώ σε κάτι ακόμη πολύ όμορφο: στην οικογένειά σου, η οποία συμμετέχει στη ζωή και στη διακονία της Εκκλησίας.

Η αγαπητή μας πρεσβυτέρα δεν βρίσκεται απλώς δίπλα στον σύζυγό της. Προσφέρει και η ίδια στην Εκκλησία, αναλαμβάνοντας την ευθύνη της χορωδίας και συμβάλλοντας με την αγάπη και τον κόπο της στην ομορφιά της θείας λατρείας.

Επιτρέψτε μου, όμως, να εκφράσω την ιδιαίτερη εκτίμησή μου και προς τον αγαπητό μας πατέρα Διάκονο.

Η διακονία του διακόνου αποτελεί πολύτιμο μέρος της λειτουργικής ζωής της Εκκλησίας. Ο διάκονος δεν είναι απλώς ένας βοηθός του ιερέα ή του Επισκόπου. Είναι λειτουργός της Εκκλησίας, ο οποίος μας υπενθυμίζει με την ίδια του την παρουσία ότι η ζωή του χριστιανού είναι πρωτίστως διακονία και προσφορά.

Και χαίρομαι ιδιαίτερα διότι και η δική του οικογένεια συμμετέχει ενεργά στη ζωή της ενορίας.

Η αγαπητή μας διακόνισσα προσφέρει και εκείνη στη χορωδία, ενώνοντας τη φωνή και την προσευχή της με τις φωνές των υπολοίπων μελών της.

Βλέπουμε, λοιπόν, εδώ κάτι πολύ όμορφο: δύο οικογένειες κληρικών που δεν περιορίζουν τη σχέση τους με την Εκκλησία μόνο στη λειτουργική παρουσία των συζύγων τους, αλλά συμμετέχουν από κοινού στη ζωή της ενορίας.

Και αυτό είναι ένα ζωντανό παράδειγμα για όλους μας.

Διότι η οικογένεια του κληρικού έχει τη δική της ιδιαίτερη αποστολή. Η πρεσβυτέρα και η διακόνισσα μοιράζονται συχνά τις δυσκολίες, τις αγωνίες και τις θυσίες της ιερατικής διακονίας. Πολλές φορές στερούνται χρόνο από την οικογενειακή τους ζωή, ώστε ο ιερέας και ο διάκονος να βρίσκονται κοντά στους πιστούς.

Γι' αυτό σήμερα θέλω να τους πω ένα μεγάλο και ειλικρινές ευχαριστώ.

Και επιτρέψτε μου να εκφράσω τις ευχές μου και για το παιδί της οικογένειας του πατέρα Γκίνταρας. Εύχομαι ο Θεός να το προστατεύει, να το φωτίζει και να του χαρίζει υγεία, χαρά και κάθε ευλογία.

Θέλω επίσης να συγχαρώ από καρδιάς ολόκληρη τη χορωδία.

Η εκκλησιαστική μουσική δεν είναι μια καλλιτεχνική παράσταση. Είναι προσευχή. Είναι η φωνή της Εκκλησίας που υψώνεται προς τον Θεό.

Κάθε φορά που ψάλλετε, βοηθάτε τους πιστούς να συμμετέχουν βαθύτερα στη θεία λατρεία.

Σας ευχαριστώ για τον χρόνο που αφιερώνετε, για τις πρόβες, για την υπομονή και για την αγάπη σας προς την Εκκλησία.

Μην ξεχνάτε ποτέ ότι δεν ψάλλετε για να σας ακούσουν οι άνθρωποι, αλλά για να προσευχηθούν μαζί σας οι άνθρωποι.

Αγαπητοί μου αδελφοί,

Θέλω να σας παρακαλέσω να περιβάλλετε με αγάπη τον ιερέα σας, τον διάκονό σας και τις οικογένειές τους. Να τους αισθάνεστε δικούς σας ανθρώπους, μέλη της μεγάλης οικογένειας της Εκκλησίας.

Να συνεργάζεστε μαζί τους, να στηρίζετε τη χορωδία, να ενθαρρύνετε τους νέους να συμμετέχουν στη λατρευτική ζωή και να διατηρείτε αυτή την ενορία ενωμένη.

Ως Πατριαρχικός Έξαρχος Λιθουανίας, χαίρομαι ιδιαίτερα όταν βλέπω μια ενορία στην οποία ο ιερέας, ο διάκονος, οι οικογένειές τους, η χορωδία και οι πιστοί συνεργάζονται με πνεύμα αγάπης.

Αυτή είναι η Εκκλησία που επιθυμούμε: όχι απλώς ένας χώρος όπου συγκεντρωνόμαστε κάθε Κυριακή, αλλά μια ζωντανή οικογένεια, όπου ο καθένας έχει τη θέση του και κανείς δεν αισθάνεται μόνος.

Ας θυμηθούμε, τέλος, τα λόγια που είπε ο Χριστός στον άνθρωπο που θεράπευσε:

«Ὑπόστρεφε εἰς τὸν οἶκόν σου καὶ διηγοῦ ὅσα ἐποίησέ σοι ὁ Θεός».

Γύρισε στο σπίτι σου και διηγήσου όσα έκανε για σένα ο Θεός.

Αυτό είναι και το δικό μας καθήκον. Να επιστρέφουμε στα σπίτια μας, στις οικογένειές μας και στην καθημερινή μας ζωή μεταφέροντας την ειρήνη, την αγάπη και την ελπίδα του Χριστού.

Εύχομαι ο Κύριός μας να ευλογεί τον πατέρα Γκίνταρας, την αγαπητή του πρεσβυτέρα και το παιδί τους, τον πατέρα Διάκονο και τη σύζυγό του, ολόκληρη τη χορωδία και όλους εσάς.

Να σας χαρίζει υγεία, ειρήνη, ομόνοια και δύναμη.

Και να θυμάστε: μια ενορία γίνεται πραγματικά όμορφη όχι μόνο όταν ψάλλει αρμονικά, αλλά κυρίως όταν οι καρδιές των ανθρώπων της χτυπούν με αγάπη και ενότητα.

Αμήν.

Єпископ Панарет, Патріарший екзарх Литви, звершив архієрейську Літургію в парафії Святої Трійці у Вільнюсі

У неділю, 25 жовтня 2026 року, у шосту неділю за Євангелієм від Луки, Його Преосвященство єпископ Тамісоський Панарет, Патріарший екзарх Литви, очолив Божественну літургію у храмі Святої Трійці у Вільнюсі. Йому співслужили настоятель парафії о. Георгій (Гінтарас) Сунгайла та архідиякон о. Віктор Мініотас.

У проповіді на євангельське читання про зцілення гадаринського біснуватого (Лк. 8:26–39) Патріарший екзарх говорив про визвольну силу Христової любові. Він наголосив, що Господь приходить не для того, щоб засудити людину, а щоб зцілити й визволити її та повернути до спілкування з Богом і ближніми.

Патріарший екзарх закликав вірян плекати дух єдності, солідарності й братерської любові, щоб Церква завжди залишалася місцем духовної розради й прийняття, де ніхто не почувається чужим або самотнім, незалежно від мови, походження чи суспільного становища.

Особливу увагу Його Преосвященство приділив служінню настоятеля та архідиякона, висловивши їм і їхнім родинам вдячність та батьківські побажання за віддану працю. Він також відзначив внесок дружин священнослужителів у життя парафії та служіння хору, наголосивши, що церковний спів є не лише музичним вираженням, а справжньою участю в спільній молитві та богослужбовому житті Церкви.

Після завершення Божественної літургії відбулася спільна трапеза. У теплій родинній атмосфері Патріарший екзарх особисто поспілкувався з парафіянами, вислухав їхні турботи та обмінявся з ними думками.

Згодом настоятель парафії о. Георгій (Гінтарас) Сунгайла провів чергову зустріч із катехизації дорослих у межах душпастирської та духовної діяльності парафії.

Нижче публікуємо повний текст проповіді Його Преосвященства єпископа Тамісоського Панарета, Патріаршого екзарха Литви.

Христос відновлює людину та єднає нас в одну родину

Проповідь єпископа Панарета · 25 жовтня 2026 року, шоста неділя за Лукою · Лк. 8:26–39

Дорогий отче Гінтарасе,
Дорогий отче дияконе,
Возлюблені брати і сестри у Христі!

З особливою радістю я сьогодні перебуваю серед вас, щоб ми могли разом молитися, брати участь у Таїнстві Святої Євхаристії та ще раз відчути, що Церква — це наша велика духовна родина.

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про глибоко зранену людину. Про чоловіка, який втратив мир, свободу і навіть здатність жити серед інших людей.

Він жив на самоті, далеко від своєї родини та суспільства, серед гробниць. Люди боялися його, і ніхто не міг йому допомогти.

І ось він зустрів Христа.

Зверніть увагу, дорогі брати і сестри, на одну дуже важливу річ: там, де інші бачили небезпечну й нещасну людину, Христос бачив Боже дитя, яке потребувало любові та спасіння.

Христос не зневажив його. Не покинув. Не вважав його безнадійним випадком.

Він наблизився до нього і зцілив.

Євангеліє розповідає, що після зустрічі з Христом цей чоловік спокійно сидів біля ніг Господа, одягнений і при здоровому глузді.

Така сила Божої любові.

Христос приходить не засудити нас, а визволити. Він приходить не нагадати нам, як низько ми впали, а допомогти нам знову підвестися.

Це особливо важливе послання для нашого часу.

Скільки людей сьогодні почуваються самотніми! Скільки живуть із тривогою, страхом, сімейними проблемами та труднощами, про які часом не наважуються розповісти навіть найближчим!

Церква має бути місцем, де ніхто не почувається чужим. Місцем, де стражденні знаходять розраду, слабкі — підтримку, а ті, хто помилився, відкривають можливість нового початку.

Саме таку Церкву ми покликані будувати тут, у Литві.

Церкву, яка не розділяє людей за мовою, походженням чи суспільним становищем.

Адже перед Святою Чашею немає ні багатих, ні бідних, ні важливих, ні неважливих людей. Є лише діти одного Бога, покликані стати одним тілом у Христі.

І сьогодні я хочу вас попросити: любіть свою парафію. Підтримуйте її. Піклуйтеся одне про одного. Особливу увагу приділяйте літнім людям, молоді й тим, хто переживає труднощі.

Сила парафії вимірюється не лише кількістю її вірян, а любов’ю, яка їх об’єднує.

Дорогі мої брати і сестри!

Сьогодні хочу також висловити особливу радість і вдячність за служіння нашого дорогого отця Гінтараса та отця диякона Віктора, які разом працюють задля духовного зростання цієї парафії.

Дорогий отче Гінтарасе!

Як твій єпископ і Патріарший екзарх Литви, хочу публічно висловити тобі свою батьківську любов, вдячність і щирі вітання за твоє служіння в цій парафії.

Усі ми знаємо, що священство — це не просто посада чи обов’язок. Це щоденне дарування себе, жертва, вправляння в терпінні та вияв любові.

Священник покликаний бути поруч зі своїми людьми, розділяти їхні радощі й труднощі та лагідно вести їх до Христа.

Але сьогодні хочу сказати ще про щось особливо прекрасне — про твою родину, яка активно бере участь у житті та служінні Церкви.

Наша дорога матушка Юстина не просто стоїть поруч зі своїм чоловіком. Вона сама служить Церкві, керуючи хором і своєю любов’ю та відданістю сприяючи красі нашого богослужіння.

За це вона заслуговує на щиру вдячність усіх нас.

Дозвольте мені також висловити особливу подяку нашому дорогому отцю диякону Віктору.

Дияконське служіння — дорогоцінна частина літургійного життя Церкви.

Диякон — не просто помічник священника чи єпископа. Він є висвяченим служителем Церкви, чия сама присутність нагадує нам, що християнське життя — це передусім служіння й дарування себе.

Я особливо радію, що його родина також активно бере участь у житті цієї парафії.

Його дорога дружина Світлана також служить у хорі, єднаючи свій голос і молитви з голосами й молитвами інших хористів.

Тож ми бачимо тут щось справді прекрасне: дві родини священнослужителів, які не вважають життя Церкви лише відповідальністю священника й диякона, а разом беруть участь у житті та служінні парафії.

Це живий приклад для всіх нас.

Адже родина священнослужителя має своє особливе покликання.

Дружини священників і дияконів часто розділяють труднощі, тривоги та жертви служіння своїх чоловіків.

Дуже часто вони жертвують дорогоцінним часом із родиною, щоб священник і диякон могли бути поруч із вірянами, які їх потребують.

Тому сьогодні я хочу сказати їм велике й щире «дякую».

Дозвольте також благословити дитину отця Гінтараса й висловити найкращі побажання. Нехай Бог завжди оберігає та просвічує її, даруючи здоров’я, радість і всяке благословення.

Хочу також від щирого серця привітати весь хор.

Церковна музика — не мистецький виступ. Вона є молитвою. Це голос Церкви, що підноситься до Бога.

Щоразу, коли ви співаєте, ви допомагаєте вірянам глибше брати участь у богослужінні.

Дякую вам за присвячений час, репетиції, терпіння й любов до Церкви.

Ніколи не забувайте, що ви співаєте не просто для того, щоб люди вас слухали, а щоб вони молилися разом із вами.

Дорогі мої брати і сестри!

Прошу вас оточити любов’ю свого священника, диякона та їхні родини.

Сприймайте їх як своїх близьких, членів великої церковної родини.

Працюйте разом із ними. Підтримуйте хор. Запрошуйте нових людей до співу. Заохочуйте молодь брати участь у літургійному житті Церкви та бережіть єдність цієї парафії.

Як Патріарший екзарх Литви, я особливо радію, коли бачу парафію, де священник, диякон, їхні родини, хор і віряни працюють разом у дусі любові.

Саме такої Церкви ми прагнемо: не просто місця, де збираємося щонеділі, а живої родини, у якій кожен має своє місце й ніхто не почувається самотнім.

Насамкінець згадаймо слова, які Христос сказав зціленій людині:

«Повернися до свого дому й розкажи, що зробив тобі Бог» (Лк. 8:39).

Це також наше покликання.

Повертатися до своїх домівок, родин і повсякденного життя, несучи із собою мир, любов і надію Христа.

Нехай Господь наш благословить отця Гінтараса, його дорогу дружину та їхню дитину, отця диякона та його дружину, весь хор і всіх вас.

Нехай дарує вам здоров’я, мир, єдність і сили у вашому служінні.

І завжди пам’ятайте: парафія стає справді прекрасною не лише тоді, коли її хор співає злагоджено, а передусім тоді, коли серця її людей б’ються в єдиному ритмі любові та єдності.

Амінь.

Епископ Тамисский Панарет, Патриарший экзарх Литвы, возглавил Литургию в приходе Святой Троицы в Вильнюсе

В воскресенье, 25 октября 2026 года, в шестую Неделю по Луке, Его Преосвященство епископ Тамисский Панарет, Патриарший экзарх Литвы, возглавил Божественную литургию в храме Святой Троицы в Вильнюсе. Ему сослужили настоятель прихода священник Георгий (Гинтарас) Сунгайла и архидиакон Виктор Миниотас.

В проповеди на евангельское чтение об исцелении гадаринского бесноватого (Лк. 8:26–39) Патриарший экзарх говорил об освобождающей силе любви Христовой. Он подчеркнул, что Господь приходит не для того, чтобы осудить человека, но чтобы исцелить и освободить его, восстановить его общение с Богом и ближними.

Патриарший экзарх призвал верующих укреплять дух единства, солидарности и братской любви, чтобы Церковь всегда оставалась местом духовного утешения и принятия, где никто не чувствует себя чужим или одиноким, независимо от языка, происхождения или социального положения.

Его Преосвященство особо отметил труды настоятеля и архидиакона, выразив им и их семьям благодарность и отеческие благопожелания за преданное служение. Он высоко оценил вклад супруг священнослужителей в приходскую жизнь, а также труды хора, отметив, что церковное пение — не просто музыкальное выражение, но подлинное участие в общей молитве и богослужебной жизни Церкви.

После Божественной литургии состоялась общая трапеза. В тёплой семейной атмосфере Патриарший экзарх лично пообщался с прихожанами, выслушал их заботы и обменялся с ними мыслями.

Затем настоятель прихода священник Георгий (Гинтарас) Сунгайла провёл очередную встречу по катехизации взрослых в рамках пастырской и духовной деятельности прихода.

Ниже публикуется полный текст проповеди Его Преосвященства епископа Тамисского Панарета, Патриаршего экзарха Литвы.

Христос восстанавливает человека и объединяет нас в одну семью

Проповедь епископа Панарета · 25 октября 2026 года, шестая Неделя по Луке · Лк. 8:26–39

Дорогой отец Гинтарас,
Дорогой отец диакон,
Возлюбленные братья и сёстры во Христе!

С особой радостью я сегодня нахожусь среди вас, чтобы мы могли вместе молиться, участвовать в Таинстве Святой Евхаристии и вновь почувствовать, что Церковь — наша большая духовная семья.

Сегодняшнее Евангелие рассказывает нам о глубоко израненном человеке. О человеке, который потерял мир, свободу и даже способность жить среди других людей.

Он жил в одиночестве, вдали от своей семьи и общества, среди гробниц. Люди боялись его, и никто не мог ему помочь.

И вот он встретил Христа.

Обратите внимание, дорогие братья и сёстры, на одну очень важную вещь: там, где другие видели опасного и несчастного человека, Христос видел дитя Божие, нуждавшееся в любви и спасении.

Христос не презрел его. Не оставил его. Не счёл его безнадёжным.

Он приблизился к нему и исцелил его.

И Евангелие говорит нам, что после встречи со Христом этот человек спокойно сидел у ног Господа, одетый и в здравом уме.

Такова сила Божией любви.

Христос приходит не для того, чтобы осудить нас, но чтобы освободить. Он приходит не напомнить, как низко мы пали, а помочь нам вновь подняться.

Это особенно важная весть для нашего времени.

Сколько людей сегодня чувствуют себя одинокими! Сколько живут с тревогой, страхом, семейными проблемами и трудностями, о которых иногда не решаются рассказать даже самым близким людям!

Церковь должна быть местом, где никто не чувствует себя чужим. Местом, где страждущие находят утешение, слабые — поддержку, а совершившие ошибки открывают для себя возможность нового начала.

Именно такую Церковь мы призваны созидать здесь, в Литве.

Церковь, которая не разделяет людей по языку, происхождению или социальному положению.

Ибо перед Святой Чашей нет ни богатых, ни бедных, ни важных, ни неважных людей. Есть только дети одного Бога, призванные стать единым телом во Христе.

И сегодня я хочу попросить вас: любите свой приход. Поддерживайте его. Заботьтесь друг о друге. Особенное внимание уделяйте пожилым людям, молодёжи и тем, кто переживает трудности.

Сила прихода измеряется не только числом прихожан, но и любовью, которая их объединяет.

Дорогие мои братья и сёстры!

Сегодня я также хочу выразить особую радость и благодарность за служение нашего дорогого отца Гинтараса и отца диакона Виктора, которые вместе трудятся ради духовного возрастания этого прихода.

Дорогой отец Гинтарас!

Как твой епископ и Патриарший экзарх Литвы, хочу публично выразить тебе свою отеческую любовь, признательность и сердечно поздравить тебя с твоим служением в этом приходе.

Все мы знаем, что священство — не просто должность или служебная обязанность. Это ежедневная самоотдача, жертва, терпение и выражение любви.

Священник призван быть рядом со своими людьми, разделять их радости и трудности, с кротостью вести их ко Христу.

Но сегодня я хотел бы сказать ещё об одной особенно прекрасной вещи — о твоей семье, которая активно участвует в жизни и служении Церкви.

Наша дорогая матушка Юстина не просто находится рядом со своим мужем. Она и сама служит Церкви, руководя хором и своей любовью и преданностью внося вклад в красоту нашего богослужения.

За это она заслуживает искренней благодарности всех нас.

Позвольте мне также выразить особую признательность нашему дорогому отцу диакону Виктору.

Диаконское служение — драгоценная часть литургической жизни Церкви.

Диакон — не просто помощник священника или епископа. Он рукоположенный служитель Церкви, само присутствие которого напоминает нам, что христианская жизнь — прежде всего служение и самоотдача.

И я особенно рад, что его семья также активно участвует в жизни этого прихода.

Его дорогая супруга Светлана также служит в хоре, соединяя свой голос и свои молитвы с голосами и молитвами других певчих.

Итак, здесь мы видим нечто действительно прекрасное: две семьи священнослужителей, которые не считают жизнь Церкви ответственностью только священника и диакона, но вместе участвуют в жизни и служении прихода.

Это живой пример для всех нас.

Ведь семья священнослужителя имеет своё особое призвание.

Жёны священников и диаконов часто разделяют трудности, тревоги и жертвы служения своих мужей.

Очень часто они жертвуют драгоценным семейным временем, чтобы священник и диакон могли откликнуться на нужды верующих.

Поэтому сегодня я хочу сказать им большое и сердечное спасибо.

Позвольте также благословить ребёнка отца Гинтараса и пожелать ему всего доброго. Пусть Бог всегда хранит и просвещает его, даруя здоровье, радость и всякое благословение.

Я также хотел бы от всего сердца поздравить весь хор.

Церковная музыка — не художественное выступление. Это молитва. Это голос Церкви, возносящийся к Богу.

Всякий раз, когда вы поёте, вы помогаете верующим глубже участвовать в богослужении.

Благодарю вас за посвящённое время, за репетиции, за терпение и любовь к Церкви.

Никогда не забывайте: вы поёте не просто для того, чтобы люди вас слушали, а для того, чтобы они молились вместе с вами.

Дорогие мои братья и сёстры!

Прошу вас окружать любовью вашего священника, вашего диакона и их семьи.

Считайте их своими близкими, членами большой церковной семьи.

Трудитесь вместе с ними. Поддерживайте хор. Приглашайте новых людей петь. Поощряйте молодёжь участвовать в литургической жизни Церкви и храните единство этого прихода.

Как Патриарший экзарх Литвы, я особенно радуюсь всякий раз, когда вижу приход, где священник, диакон, их семьи, хор и верующие трудятся вместе в духе любви.

Именно такой Церкви мы желаем: не просто места, где собираемся каждое воскресенье, но живой семьи, в которой у каждого есть своё место и никто не чувствует себя одиноким.

И наконец, вспомним слова, которые Христос сказал исцелённому человеку:

«Возвратись в дом твой и расскажи, что сотворил тебе Бог» (Лк. 8:39).

Это и наше призвание.

Возвращаться в свои дома, семьи и повседневную жизнь, неся с собой мир, любовь и надежду Христову.

Пусть Господь наш благословит отца Гинтараса, его дорогую супругу и их ребёнка, отца диакона и его супругу, весь хор и всех вас.

Пусть Он дарует вам здоровье, мир, единство и силы в вашем служении.

И всегда помните: приход становится по-настоящему прекрасным не только тогда, когда его хор поёт слаженно, но прежде всего тогда, когда сердца его людей бьются в едином ритме любви и единства.

Аминь.

Епіскап Панарэт, Патрыяршы экзарх Літвы, узначаліў Літургію ў парафіі Святой Тройцы ў Вільнюсе

У нядзелю, 25 кастрычніка 2026 года, у шостую нядзелю паводле Евангелля ад Лукі, Яго Праасвяшчэнства епіскап Тамісскі Панарэт, Патрыяршы экзарх Літвы, узначаліў Боскую літургію ў храме Святой Тройцы ў Вільнюсе. Яму саслужылі настаяцель парафіі а. Георгій (Гінтарас) Сунгайла і архідыякан а. Віктар Мініотас.

У пропаведзі на евангельскае чытанне пра аздараўленне апантанага з Гадарынскай краіны (Лк. 8:26–39) Патрыяршы экзарх гаварыў пра вызваленчую сілу любові Хрыста. Ён падкрэсліў, што Госпад прыходзіць не дзеля асуджэння чалавека, а каб вылечыць і вызваліць яго, вярнуць да еднасці з Богам і бліжнімі.

Патрыяршы экзарх заклікаў вернікаў узрошчваць дух адзінства, салідарнасці і братэрскай любові, каб Царква заўсёды была месцам духоўнага суцяшэння і прыняцця, дзе ніхто не адчувае сябе чужым або самотным, незалежна ад мовы, паходжання ці грамадскага становішча.

Яго Праасвяшчэнства асобна адзначыў служэнне настаяцеля і архідыякана, выказаўшы ім і іх сем’ям удзячнасць і бацькоўскія пажаданні за адданую працу. Ён таксама падкрэсліў уклад жонак святароў у жыццё парафіі і дзейнасць хору, адзначыўшы, што царкоўныя спевы — гэта не толькі музыка, але і сапраўдны ўдзел у супольнай малітве і літургічным жыцці Царквы.

Пасля Боскай літургіі адбылася супольная трапеза. У цёплай сямейнай атмасферы Патрыяршы экзарх асабіста пагутарыў з парафіянамі, выслухаў іх клопаты і абмяняўся з імі думкамі.

Пасля гэтага настаяцель парафіі а. Георгій (Гінтарас) Сунгайла правёў чарговую сустрэчу па катэхізацыі дарослых у межах пастырскай і духоўнай дзейнасці парафіі.

Ніжэй публікуем поўны тэкст пропаведзі Яго Праасвяшчэнства епіскапа Таміскага Панарэта, Патрыяршага экзарха Літвы.

Хрыстос аднаўляе чалавека і яднае нас у адну сям’ю

Пропаведзь епіскапа Панарэта · 25 кастрычніка 2026 года, шостая нядзеля паводле Лукі · Лк. 8:26–39

Дарагі айцец Гінтарас,
Дарагі айцец дыякан,
Узлюбленыя браты і сёстры ў Хрысце!

З асаблівай радасцю я сёння знаходжуся сярод вас, каб мы маглі разам маліцца, удзельнічаць у Таямніцы Святой Еўхарыстыі і яшчэ раз адчуць, што Царква — гэта наша вялікая духоўная сям’я.

Сённяшняе Евангелле расказвае нам пра глыбока параненага чалавека. Пра чалавека, які страціў мір, свабоду і нават здольнасць жыць сярод іншых людзей.

Ён жыў у адзіноце, далёка ад сваёй сям’і і грамадства, сярод магіл. Людзі баяліся яго, і ніхто не мог яму дапамагчы.

І вось ён сустрэў Хрыста.

Звярніце ўвагу, дарагія браты і сёстры, на адну вельмі важную рэч: там, дзе іншыя бачылі небяспечнага і няшчаснага чалавека, Хрыстос бачыў Божае дзіця, якое мела патрэбу ў любові і збаўленні.

Хрыстос не пагардзіў ім. Не пакінуў яго. Не палічыў яго безнадзейным.

Ён падышоў да яго і аздаравіў.

І Евангелле расказвае нам, што пасля сустрэчы з Хрыстом гэты чалавек спакойна сядзеў каля ног Госпада, апрануты і пры здаровым розуме.

Такая сіла Божай любові.

Хрыстос прыходзіць не для таго, каб асудзіць нас, а каб вызваліць. Ён прыходзіць не нагадваць, як нізка мы ўпалі, а дапамагчы нам зноў падняцца.

Гэта асабліва важнае пасланне для нашага часу.

Колькі людзей сёння адчуваюць сябе самотнымі! Колькі жывуць з трывогай, страхам, сямейнымі праблемамі і цяжкасцямі, пра якія часам не адважваюцца расказаць нават найбліжэйшым людзям!

Царква павінна быць месцам, дзе ніхто не адчувае сябе чужым. Месцам, дзе церпячыя знаходзяць суцяшэнне, слабыя — падтрымку, а тыя, хто памыліўся, адкрываюць магчымасць новага пачатку.

Менавіта такую Царкву мы пакліканыя будаваць тут, у Літве.

Царкву, якая не падзяляе людзей паводле іх мовы, паходжання або грамадскага становішча.

Бо перад Святой Чашай няма ні багатых, ні бедных, ні важных, ні няважных людзей. Ёсць толькі дзеці аднаго Бога, пакліканыя стаць адным целам у Хрысце.

І сёння я хачу папрасіць вас: любіце сваю парафію. Падтрымлівайце яе. Клапаціцеся адзін пра аднаго. Асаблівую ўвагу надавайце пажылым людзям, моладзі і тым, хто перажывае цяжкасці.

Сіла парафіі вымяраецца не толькі колькасцю вернікаў, але і любоўю, якая іх яднае.

Дарагія мае браты і сёстры!

Сёння я таксама хачу выказаць асаблівую радасць і ўдзячнасць за служэнне нашага дарагога айца Гінтараса і айца дыякана Віктара, якія разам працуюць дзеля духоўнага росту гэтай парафіі.

Дарагі айцец Гінтарас!

Як твой епіскап і Патрыяршы экзарх Літвы, хачу публічна выказаць табе сваю бацькоўскую любоў, удзячнасць і шчыра павіншаваць цябе з тваім служэннем у гэтай парафіі.

Усе мы ведаем, што святарства — гэта не проста пасада ці абавязак. Гэта штодзённае дарэнне сябе, ахвяра, цярпенне і праява любові.

Святар пакліканы быць побач са сваімі людзьмі, дзяліць іх радасці і цяжкасці, лагодна весці іх да Хрыста.

Але сёння я хачу сказаць і пра нешта асабліва прыгожае — пра тваю сям’ю, якая актыўна ўдзельнічае ў жыцці і служэнні Царквы.

Наша дарагая матушка Юстына не проста знаходзіцца побач са сваім мужам. Яна сама служыць Царкве, кіруючы хорам і сваёй любоўю і адданасцю спрыяючы прыгажосці нашага богаслужэння.

За гэта яна заслугоўвае шчырай удзячнасці ўсіх нас.

Дазвольце таксама выказаць асаблівую ўдзячнасць нашаму дарагому айцу дыякану Віктару.

Дыяканскае служэнне — каштоўная частка літургічнага жыцця Царквы.

Дыякан — не проста памочнік святара або епіскапа. Ён рукапакладзены служыцель Царквы, сама прысутнасць якога нагадвае нам, што хрысціянскае жыццё — гэта перадусім служэнне і дарэнне сябе.

І я асабліва радуюся, што яго сям’я таксама актыўна ўдзельнічае ў жыцці гэтай парафіі.

Яго дарагая жонка Святлана таксама служыць у хоры, яднаючы свой голас і малітвы з галасамі і малітвамі іншых спевакоў.

Такім чынам, мы бачым тут нешта сапраўды прыгожае: дзве сям’і свяшчэннаслужыцеляў, якія не лічаць жыццё Царквы адказнасцю толькі святара і дыякана, але разам удзельнічаюць у жыцці і служэнні парафіі.

Гэта жывы прыклад для ўсіх нас.

Бо сям’я свяшчэннаслужыцеля мае сваё асаблівае пакліканне.

Жонкі святароў і дыяканаў часта падзяляюць цяжкасці, трывогі і ахвяры служэння сваіх мужоў.

Вельмі часта яны ахвяруюць каштоўным сямейным часам, каб святар і дыякан маглі адгукнуцца на патрэбы вернікаў.

Таму сёння я хачу сказаць ім вялікі і шчыры дзякуй.

Дазвольце таксама благаславіць дзіця айца Гінтараса і выказаць найлепшыя пажаданні. Няхай Бог заўсёды ахоўвае і прасвятляе яго, дорачы здароўе, радасць і ўсялякае благаславенне.

Я таксама хачу ад усяго сэрца павіншаваць увесь хор.

Царкоўная музыка — гэта не мастацкае выступленне. Гэта малітва. Гэта голас Царквы, які ўзносіцца да Бога.

Кожны раз, калі вы спяваеце, вы дапамагаеце вернікам глыбей удзельнічаць у богаслужэнні.

Дзякую вам за прысвечаны час, за рэпетыцыі, цярпенне і любоў да Царквы.

Ніколі не забывайце: вы спяваеце не проста для таго, каб людзі вас слухалі, але каб яны маліліся разам з вамі.

Дарагія мае браты і сёстры!

Прашу вас атачыць любоўю свайго святара, дыякана і іх сем’і.

Лічыце іх сваімі блізкімі, членамі вялікай царкоўнай сям’і.

Працуйце разам з імі. Падтрымлівайце хор. Запрашайце новых людзей спяваць. Заахвочвайце моладзь удзельнічаць у літургічным жыцці Царквы і беражыце адзінства гэтай парафіі.

Як Патрыяршы экзарх Літвы, я асабліва радуюся, калі бачу парафію, дзе святар, дыякан, іх сем’і, хор і вернікі працуюць разам у духу любові.

Менавіта такой Царквы мы прагнем: не проста месца, дзе збіраемся кожную нядзелю, але жывой сям’і, у якой кожны мае сваё месца і ніхто не адчувае сябе самотным.

Напрыканцы прыгадаем словы, якія Хрыстос сказаў аздароўленаму чалавеку:

«Вярніся ў свой дом і раскажы, што зрабіў для цябе Бог» (Лк. 8:39).

Гэта і наша пакліканне.

Вяртацца ў свае дамы, сем’і і штодзённае жыццё, несучы з сабой мір, любоў і надзею Хрыста.

Няхай наш Госпад благаславіць айца Гінтараса, яго дарагую жонку і іх дзіця, айца дыякана і яго жонку, увесь хор і ўсіх вас.

Няхай Ён дорыць вам здароўе, мір, адзінства і сілы ў вашым служэнні.

І заўсёды памятайце: парафія становіцца сапраўды прыгожай не толькі тады, калі яе хор спявае зладжана, але перадусім тады, калі сэрцы яе людзей б’юцца ў адзіным рытме любові і адзінства.

Амінь.

Episcopul Panaretos, Exarhul Patriarhal al Lituaniei, a prezidat Dumnezeiasca Liturghie la parohia Sfânta Treime din Vilnius

Duminică, 25 octombrie 2026, în a șasea duminică după Luca, Preasfințitul Episcop Panaretos al Tamisosului, Exarhul Patriarhal al Lituaniei, a prezidat Dumnezeiasca Liturghie în biserica Sfânta Treime din Vilnius. Au slujit împreună cu el parohul, părintele Gheorghe (Gintaras) Sungaila, și arhidiaconul Victor Miniotas.

În predica sa, pornind de la relatarea evanghelică a vindecării demonizatului din ținutul gadarenilor (Luca 8, 26–39), Exarhul Patriarhal a vorbit despre puterea eliberatoare a iubirii lui Hristos. El a subliniat că Domnul nu vine să-l osândească pe om, ci să-l vindece, să-l elibereze și să-l readucă în comuniune cu Dumnezeu și cu semenii săi.

Exarhul Patriarhal i-a îndemnat, totodată, pe credincioși să cultive unitatea, solidaritatea și iubirea frățească, astfel încât Biserica să rămână întotdeauna un loc al mângâierii duhovnicești și al primirii, unde nimeni să nu se simtă străin sau singur, indiferent de limbă, origine sau statut social.

Preasfinția Sa a evidențiat în mod deosebit slujirea parohului și a arhidiaconului, exprimându-le lor și familiilor lor recunoștința și urările sale părintești pentru dăruirea lor. A apreciat și contribuția soțiilor clericilor la viața parohiei, precum și activitatea corului, subliniind că muzica bisericească nu este doar o expresie artistică, ci o participare autentică la rugăciunea comună și la viața liturgică a Bisericii.

După Dumnezeiasca Liturghie a urmat o masă comună. Într-o atmosferă caldă, familială, Exarhul Patriarhal a stat de vorbă personal cu enoriașii, le-a ascultat preocupările și a făcut schimb de gânduri cu ei.

Ulterior, parohul, părintele Gheorghe (Gintaras) Sungaila, a ținut întâlnirea obișnuită de cateheză pentru adulți, în cadrul activităților pastorale și duhovnicești ale parohiei.

În continuare publicăm textul integral al predicii Preasfințitului Episcop Panaretos al Tamisosului, Exarhul Patriarhal al Lituaniei.

Hristos îl restaurează pe om și ne unește într-o singură familie

Predica Episcopului Panaretos · 25 octombrie 2026, a șasea duminică după Luca · Luca 8, 26–39

Dragă părinte Gintaras,
Dragă părinte diacon,
Iubiți frați și surori în Hristos!

Mă bucur în mod deosebit să fiu astăzi printre voi, pentru a ne ruga împreună, a participa la Taina Sfintei Euharistii și a simți încă o dată că Biserica este marea noastră familie duhovnicească.

Evanghelia de astăzi ne vorbește despre un om profund rănit. Un om care își pierduse pacea, libertatea și chiar capacitatea de a trăi printre ceilalți oameni.

Trăia izolat, departe de familia sa și de societate, printre morminte. Oamenii se temeau de el și nimeni nu îl putea ajuta.

Și atunci L-a întâlnit pe Hristos.

Observați, iubiți frați și surori, un lucru foarte important: acolo unde alții vedeau un om periculos și nenorocit, Hristos vedea un copil al lui Dumnezeu care avea nevoie de iubire și mântuire.

Hristos nu l-a disprețuit. Nu l-a părăsit. Nu l-a considerat un caz fără speranță.

S-a apropiat de el și l-a vindecat.

Iar Evanghelia ne spune că, după întâlnirea sa cu Hristos, acest om ședea liniștit la picioarele Domnului, îmbrăcat și cu mintea întreagă.

Aceasta este puterea iubirii lui Dumnezeu.

Hristos nu vine să ne osândească, ci să ne elibereze. Nu vine să ne amintească cât de jos am căzut, ci să ne ajute să ne ridicăm din nou.

Acesta este un mesaj deosebit de important pentru vremea noastră.

Câți oameni se simt astăzi singuri! Câți trăiesc cu neliniște, teamă, probleme familiale și greutăți despre care uneori nu îndrăznesc să vorbească nici măcar celor mai apropiați!

Biserica trebuie să fie un loc în care nimeni nu se simte străin. Un loc în care cei ce suferă găsesc mângâiere, cei slabi găsesc sprijin, iar cei care au greșit descoperă posibilitatea unui nou început.

Aceasta este Biserica pe care suntem chemați să o zidim aici, în Lituania.

O Biserică ce nu îi desparte pe oameni după limbă, origine sau statut social.

Căci înaintea Sfântului Potir nu există nici bogați, nici săraci, nici oameni importanți sau lipsiți de importanță. Există doar copiii aceluiași Dumnezeu, chemați să devină un singur trup în Hristos.

Și astăzi aș vrea să vă rog ceva: iubiți-vă parohia. Sprijiniți-o. Aveți grijă unii de alții. Acordați o atenție deosebită vârstnicilor, tinerilor și celor care trec prin greutăți.

Puterea unei parohii nu se măsoară doar prin numărul credincioșilor săi, ci prin iubirea care îi unește.

Iubiții mei frați și surori!

Astăzi vreau să-mi exprim și bucuria și recunoștința deosebită pentru slujirea iubitului nostru părinte Gintaras și a părintelui diacon Viktor, care lucrează împreună pentru creșterea duhovnicească a acestei parohii.

Dragă părinte Gintaras!

Ca episcop al tău și Exarh Patriarhal al Lituaniei, doresc să îți exprim public dragostea mea părintească, prețuirea și felicitările mele calde pentru slujirea ta în această parohie.

Știm cu toții că preoția nu este doar o funcție sau o însărcinare. Este o dăruire zilnică de sine, o jertfă, un exercițiu al răbdării și o expresie a iubirii.

Preotul este chemat să rămână aproape de oamenii săi, să le împărtășească bucuriile și greutățile și să îi îndrume cu blândețe către Hristos.

Dar astăzi aș vrea să vorbesc și despre ceva deosebit de frumos: familia ta, care participă activ la viața și slujirea Bisericii.

Iubita noastră preoteasă Justina nu doar stă alături de soțul ei. Ea însăși slujește Bisericii, conducând corul și contribuind, prin dragostea și devotamentul ei, la frumusețea slujbelor noastre.

Pentru aceasta merită recunoștința sinceră a noastră, a tuturor.

Îngăduiți-mi să îmi exprim o recunoștință deosebită și față de iubitul nostru părinte diacon Viktor.

Slujirea diaconului este o parte prețioasă a vieții liturgice a Bisericii.

Diaconul nu este doar un ajutor al preotului sau al episcopului. El este un slujitor hirotonit al Bisericii, a cărui simplă prezență ne amintește că viața creștină este, înainte de toate, o viață de slujire și dăruire de sine.

Și mă bucur în mod deosebit că familia lui participă activ la viața acestei parohii.

Iubita lui soție, soția diaconului, Svetlana, slujește și ea în cor, unindu-și vocea și rugăciunile cu cele ale celorlalți membri.

Vedem, așadar, aici ceva cu adevărat frumos: două familii de clerici care nu consideră viața Bisericii doar responsabilitatea preotului și a diaconului, ci participă împreună la viața și slujirea parohiei.

Acesta este un exemplu viu pentru noi toți.

Căci familia unui cleric are propria sa chemare specială.

Soțiile preoților și diaconilor împărtășesc adesea greutățile, neliniștile și sacrificiile slujirii soților lor.

Foarte adesea renunță la timp prețios petrecut în familie, pentru ca preotul și diaconul să poată fi prezenți la nevoile credincioșilor.

De aceea, astăzi vreau să le spun un mare și sincer mulțumesc.

Îngăduiți-mi să ofer binecuvântarea și cele mai bune urări copilului părintelui Gintaras. Dumnezeu să îl ocrotească și să îl lumineze întotdeauna, dăruindu-i sănătate, bucurie și toată binecuvântarea.

Aș vrea, de asemenea, să felicit din toată inima întregul cor.

Muzica bisericească nu este un spectacol artistic. Este rugăciune. Este glasul Bisericii care se înalță către Dumnezeu.

Ori de câte ori cântați, îi ajutați pe credincioși să participe mai profund la slujbe.

Vă mulțumesc pentru timpul dedicat, pentru repetiții, pentru răbdare și pentru iubirea față de Biserică.

Nu uitați niciodată că nu cântați doar pentru ca oamenii să vă asculte, ci pentru ca ei să se roage împreună cu voi.

Iubiții mei frați și surori!

Vă rog să îi înconjurați cu dragoste pe preotul vostru, pe diaconul vostru și familiile lor.

Priviți-i ca pe ai voștri, ca pe membri ai marii familii a Bisericii.

Lucrați împreună cu ei. Sprijiniți corul. Invitați oameni noi să cânte. Încurajați tinerii să participe la viața liturgică a Bisericii și păstrați unitatea acestei parohii.

Ca Exarh Patriarhal al Lituaniei, mă bucur în mod deosebit ori de câte ori văd o parohie în care preotul, diaconul, familiile lor, corul și credincioșii lucrează împreună în duhul iubirii.

Aceasta este Biserica pe care ne-o dorim: nu doar un loc unde ne adunăm în fiecare duminică, ci o familie vie în care fiecare își are locul și nimeni nu se simte singur.

La sfârșit, să ne amintim cuvintele pe care Hristos le-a spus omului vindecat:

„Întoarce-te la casa ta și povestește câte ți-a făcut Dumnezeu” (Luca 8, 39).

Aceasta este și chemarea noastră.

Să ne întoarcem la casele, familiile și viața noastră de zi cu zi, purtând cu noi pacea, iubirea și speranța lui Hristos.

Domnul nostru să-i binecuvânteze pe părintele Gintaras, pe iubita lui soție și pe copilul lor, pe părintele diacon și pe soția lui, întregul cor și pe voi toți.

Să vă dăruiască sănătate, pace, unitate și putere în slujirea voastră.

Și amintiți-vă întotdeauna: o parohie devine cu adevărat frumoasă nu numai atunci când corul ei cântă armonios, ci mai ales atunci când inimile oamenilor ei bat împreună în ritmul iubirii și al unității.

Amin.